Усний журнал
«Скільки
років промайнуло, скільки весен одцвіло»
(Година спілкування для випускників)
І. Тренінг (на фоні музики попурі)
Доброго дня, дорогі діти, батьки, гості!
Ось і знову ми зібралися всі разом. Я попрошу вас хвилинку постояти. Хай
першими сядуть уважність і чуйність, другими – сердечність і щирість, а згодом
– духовність і милосердя. Ви завагалися? Чому? Тому, що ваші серця переповнені
й одним, і другим, і третім. Я не випадково зупинила вас. Ви на хвилинку
задумалися над чистими джерелами душі. Поверніть, будь ласка, руки долонями
один до одного. Ви відчуваєте тепло, яке посилає вам товариш, сусід? Це тепло
його серця і його душі. З цим добрим настроєм і продовжимо нашу останню годину
спілкування.
ІІ. Вступне слово вчителя.
Сьогодні у нас свято. Ми разом, щоб
згадати своє дитинство, переглянути сторінки власного життя, щоб поговорити про
найдорожчих, найближчих для нас людей, сказати школі «до побачення» й сміливо
подивитися широко відкритими очима у майбутнє.
ІІІ, Усний журнал
І сторінка «Немає сумніву в тому, що ти народився»
(На фоні пісні Орбакайте
демонструються дитячі фотографії випускників)
Учитель. Наша фантазія не має меж. У кожного з нас є своя версія
народження: кого приніс лелека, кого знайшли в капусті, кого відшукала коза
Оришка, кого витягли з колодязя, коли напували корову Берізку, але ми з вами
знаємо, що життя кожному з нас подарувала мама. Саме її усміхнене обличчя ви
побачили зі своєї колиски, її руки підтримували, коли ви втомлювалися йти
ноженятами, саме її ніжні руки витирали слізки на вашому обличчі, саме ці руки
готували вам смачні сніданки, обіди, вечері. Росте дерево материнської любові,
корінням усе щедріше рідниться з землею й дає силу вам, а кроною молиться до
неба й дарує вам світло. І має те дерево чарівну дивовину. Воно буяє вічною
зеленню, так що на ньому не зів’яне жоден листочок. Бо
любов материнська – як ангел-хранитель цілого роду. І навіть з сивої вічності
бачить мама своїх дітей, береже їх у сяйливому древі любові. А ким для кожного
з вас є батько? (Діти відповідають). Так, батько – захисник, годувальник. Його
любов, згідно з народною мораллю, стримана, врівноважена й безмежна. Тож
підійдіть до своїх мам і тат, за давнім українським звичаєм низько вклоніться і
поцілуйте мамині руки, а батькові міцно їх потисніть (Під музику діти підходять
до батьків).
Ми матір називаємо святою,
Хоч німбу і нема над головою,
А є тривога і безмежна втома,
А найбільша радість – коли діти
вдома,
Коли щасливі і коли співають,
Якщо здоров’я і достаток мають.
І на колінах стане тільки мати
У Бога долі для дітей благати…
Ви з ніжністю до мами пригорніться,
Уважно ви до неї придивіться,
Тоді побачите, як німб той сяє
Над серденьком, що спокою не має.
(Звучить пісня про матір)
Матері
звертаються до дітей зі словами:
Бережи вас Матір Божа
В лісі, в полі й на шляху,
Хай молитва ця поможе
Бережи вас Матір Божа
Не від болю, а від біди,
Бережи вас від пожежі,
Бережи вас від води,
І від всякого чоловіка,
Що в собі чорне зло несе,
Від любові, що невелика,
Від невір’я – понад усе…
Бережи вас від лукавства
Й від лукавого, мої діти, теж…
Від утоми життям і рабства
І від радості, що без меж…
Бережи вас серед ночі
І на дні голубого дня,
Щоб не втратили зору очі,
Щоб не падали ви з коня.
Учитель. Росте людина… Її життя розпочинається світанком душі –
дитинством. Назавжди воно залишається в пам’яті як найпотаємніше і
найсвітліше.
(стук у двері, до класу
заходить вихователь дитячого садка)
ІІ сторінка «У світі диво-казок»
Ось і заходить на свято, вітайте,
Надія Василівна, ваш вихователь.
Пам’ятаєте,
як із теплих маминих рук
Вона узяла вашу руку
І стала по праву вашим творителем.
(Вихователь ділиться
своїми спогадами, слайди, фотографії)
Лунає дзвінок
Ви пам’ятаєте той дзвінок веселий,
Що пролунав вам в перший раз,
Коли прийшли ви з квітами до школи,
У свій найкращий перший клас.
ІІІ сторінка «Перший раз у перший клас»
(Пісня «Школярики»)
Першого вересня 2004 року барвиста осінь
зустрічала вас важливим, урочистим, незабутнім святом.
Схвильовано раділи учні, вчителі, батьки,
рясніли квіти, сяяли посмішки - і друзів навкруги багато.
І враз: «Увага, школо! Увага, мами й
татусі! У шкільну сім’ю ми сьогодні приймаємо першачків!» І від того далекого
дня розпочалась ваша мандрівка по країні Школярія. А двері до Країни знань вам
відкрила перша вчителька Алєксєйчик Ольга Олексіївна, талановита, творча,
невтомна чарівниця дитячого настрою і святкових розваг! Вона вчила вас бачити і
розрізняти добро і зло, дарувати людям радість. Її материнське серце зігрівало
вас під час перших труднощів у шкільному житті, тож їй і її помічникам
надається слово.
(На фоні фотографій і
заставок учні початкових класів читають слова)
Перший клас, ваш перший клас!
Скільки справ зустріло вас!
Треба фрукти рахувати,
По складах книжки читати.
А письмо – це справжні муки:
Від напруги ниють руки!
Вам би, пальчики-билинки,
В ляльки гратись, у машинки!
Та коли ж? Весь час веди
Знаки, літери, склади!
В зошита задрались вуха,
Ніби й він уважно слуха.
Потім крейдою писали –
Форми білі-білі стали!
Хтось під партою в кутку
Робить справу нелегку:
Все на пальцях полічили,
Бо без них – немає сили.
Ну, а час вже не чекає
Швидко якось пролітає,
Ось уже й весні кінець.
Що ж, хто вчився – молодець!
Другий клас – пішла таблиця,
І ночами стала сниться.
Ви її вчите, вчите,
А на уроках – мовчите.
Різні дії як насіли –
Розібрать немає сили!
Додавання, віднімання –
Жарти, мінімум старання,
А от множити, ділити –
Годі, браття, й говорити.
Ось і третій рік ви в школі,
А сюрпризів ще доволі.
Цифри вирівнялись строєм,
Як солдати перед боєм.
Скільки їх тут? Не полічиш!
Стулиш рота і мовчиш,
А ще множити, ділити…
Мозок б тут не розгубити!
Далі йде 4 клас.
До екзаменів готують вас.
Грізно потяги гудуть,
Пароплави все пливуть…
Треба шлях порахувати,
Звідкись шлях і швидкість взяти.
Не задача – просто мрія:
Розбери тут, яка дія!
Їздили ви по планеті
Шляхом, морем, на ракеті…
Нелегкі завдання в мові.
Скільки звуків, букв у слові,
Підмет, присудок знайди.
Вірно речення склади.
З дієсловом розберись
І відмінювать навчись…
Не питають, чи ти здібна,
Всім же грамотність потрібна!!!
(Учитель початкових
класів ділиться своїми спогадами)
Пісня «Школьные годы»
ІV сторінка «І вже тісним стає шкільне подвір’я, а в грудях серцю тісно й поготів»
Пригадайте, коли дощі шуміли,
Ви прийшли у п’ятий клас,
Та не одразу звикли всі ви
Й легко вчитись почали.
Та допомогли вам класні керівники Степина
Аліна Василівна, Сайко Сергій Валентинович, Хральченко Ольга Іванівна перешкоди
всі здолати.
Бо вони вас за руки тримали,
Стежиною до знань вели,
Тепло душевне дарували,
В усьому вам допомогли!
Слово надається Хральченко Ользі Іванівні,
працьовитій, натхненній, мудрій людині, яка вчила вас бачити світ у чудових,
творчих,незвичайних кольорах людських почуттів.
Дорогі випускники!
Ви – найстарші жителі школи,
І вам дарую вітання свої,
Зичу вам не забувати ніколи
Школу-матір. Ви ж діти її!
А зараз я проведу для вас, випускників, і
ваших батьків декілька ігрових вправ. Перша називається «Гори і долини».
Гра
«Гори і долини»
Інструктаж.
-
Розділіть листок горизонтальною лінією навпіл.
-
Зліва поставте дату свого народження, а справа –
сьогоднішнє число.
-
Подумайте про найбільш важливі події свого життя – і
хороші, і погані, такі, що так чи інакше вплинули на вас, запам’яталися.
-
Визначні, хороші, на вашу думку, події позначте у верхній
частині листка.
-
Чим значніша подія, тим вище її відмітьте.
-
У нижній частині позначте негативні події: чим гірша
подія, тим нижче ви її позначте.
-
З’єднайте крапки зліва направо так, щоб отримати «гори
і долини».
Опустіть свої листки у скриньку побажань.
Але є у вас мрії, є надії і сподівання. Є вони і у
ваших батьків. Тому я пропоную залишити на згадку про сьогоднішній день ваші
мрії та побажання.
(Для батьків проводиться гра «Збери дитину в доросле життя» - на пелюстках ромашки записати слова-побажання дитині типу: розум, доброту,
чесність, розважливість …, потім батьки озвучують їх.
Для дітей вправа «Синій птах». Завдання:
згорніть надвоє аркуш паперу, намалюйте свою долоню, обірвіть зайвий папір. У
вас вийшла пташка. Запишіть на ній собі побажання на найближчі 5 років. Діти записують і опускають їх у скриньку).
V сторінка «Ні, нема щасливіших на світі, ніж отих, кому
17 – 18 літ»
Усе було:
І мрії, і бажання,
І хтось радів,
А хтось чомусь зітхав.
Все відгуло,
Настав вже час прощання…
Згадаймо все,
Хто ще не пригадав.
Усе було.
Неждані зрізи знань,
Складні контрольні,
Радісні забави –
Усе спливло…
Усе було за одинадцять років в школі:
Підказки, жарти,
Спогади сумні,
Все в далину спливло…
І нині в дружнім колі
Згадаймо ті щасливі
Й незабутні дні…
(Спогади
учнів, класного керівника, перегляд
«Портретної галереї», читання уривків із учнівських творів).
Учитель. Я рада за вас, що ви
навчилися аналізувати свої вчинки й оцінювати все, що вас оточує. Відповідаючи
на одне із запитань анкети: Що дала мені школа? - ви ствердно відповіли:
знання, вірних друзів, добрих учителів, навчила відстоювати свою думку, мріяти,
досягати нових висот.
А ще ви писали твори-мініатюри «Моя стежина». Я
була приємно вражена вашими думками, незважаючи, навіть, на те, що дехто із
вас іще не визначився. Якщо не
заперечуєте, я деякі із них зачитаю.
«Стежина життя. Якою вона буде в мене і де проляже?
Я ще не знаю.»
«Моя стежина вже повилась: я закінчую школу,
спробую скласти екзамени і вступити до вузу освоювати професію економіста і
займатися програмуванням».
«Я вже вибрала свою стежину: буду навчатися, здобуду улюблену професію фармацевта,
створю прекрасну сім’ю.»
«Моя стежина. Яка вона буде: широка чи вузька? Але
впевнена, на ній я зустріну вірних друзів, які у скрутну хвилину зможуть
підставити своє вірне плече».
«Не сумніваюсь, моя стежина буде пов’язана із сім’єю, батьківським порогом.
Я буду щаслива й у колі своєї власної родини. Я буду прекрасною мамою.»
Безліч доріг і стежок чекатиме на вас за стінами
школи. Оберіть свою, єдину, і йдіть по ній сміливо. Можливо, колись випадково
ви почуєте знайому мелодію «Стежини» й пригадаєте рідну домівку, шкільних
друзів, свою стежину, якою одинадцять років ходили до школи.
Пропоную заспівати всім разом пісню Платона
Майбороди на слова Андрія Малишка «Стежина». (Всі виконують пісню)
Учитель. Шановні діти,
батьки! Сьогодні на вулиці буяє зеленим
цвітом природа, сонце пестить нас своїми золотими промінцями, прийдешній день
несе нове і невідоме.
Час змінює все, що оточує нас. Довгий життєвий
шлях людини нелегкий і мінливий. Та всім неодмінно світитиме далеким вогником,
оповитим солодким, стискаючим серцем спогадом, - безтурботний час дитинства та
юності.
Це справді найкращий час у житті людини, і пов’язаний він зі школою. Тут ми прощаємося із дзвінким
дитинством і вступаємо в замріяну юність, що захоплює дружбою, мріями, першим
коханням. Але … Усе має свій початок і кінець. Сьогоднішній день провів межу
між шкільним і дорослим самостійним життям.
Шкільні роки – це 3000 днів. Три тисячі днів ви
прокидалися, не додивившись найпривабливіших снів і йшли знайомою стежиною до
школи, хоча й частенько сонечко кликало вас на вулицю, в ліс, на річку, але ви
прямували до школи.
(Виконується пісня «Не повторяется»)
VІ сторінка «Бентежна мить»
День сьогодні такий незвичайний,
Сонце вийшло умите в росі,
Скликав в школу урок нас останній,
І зібрались врочисто, як на свято усі.
Ось стоять перед нами в останнє
Наші діти – найстарший клас.
Хай здійсняться всі ваші бажання,
Й нагороди прийміть у цей час!
(Нагородження «медалями» дітей і грамотами
батьків).
VІІ сторінка «Цвітуть притишено слова»
Учитель. Вірш за віршем, пісня за
піснею, гра за грою, слово за словом – так і добігла наша година спілкування до
кінця. І сьогодні, в час розставання зі школою, візьміть слово вчителя у довгу,
інколи тернисту дорогу життя. Хай теплі спогади про рідну школу зігрівають і
підтримують вас навіть тоді, коли зникає віра у власні сили. Хай школа
залишається для вас промінчиком любові й добра, а спогади про дитинство
освітлюють ваші душі.
За порогом школи ви зустрінетесь із таким
звабливим, таким загадковим, таким непростим дорослим життям, що легко
розгубитися, адже у вас з’явиться стільки прав!
Наприклад, ви можете зовсім не дивитися в бік
рідної школи. І, навіть, не вітатися з учителями, а можете приходити сюди
щодня. Маєте право вчитися далі або не вчитися зовсім, брати шлюб або ніколи не
одружуватися. Прийти в перший клас рідної школи, тримаючи за руку свою дитину –
сина або дочку.
Але, на жаль, ви вже ніколи не зможете прогуляти
урок, заробити суворий запис у щоденнику, вислухати, що учнів, гірших за вас, у
школі немає і не було ніколи.
Для вас починається нове життя.
Цвітуть притишено слова,
Вони із веселкових вражень,
З любові, що в душі жива,
Послухайте батьки, що ще я вам скажу.
Ви дали своїм дітям життя, ви віддали їм стільки
любові, енергії, праці, щоб провести крізь життєві бурі, уберегти, виплекати,
навчити, поставити на ноги. Ви підвели їх до того рубежу, за яким починається
їхнє самостійне життя. Чи будуть вони у цьому житті щасливі, самодостатні,
шановані, здорові фізично і морально – залежить від вашої мудрості, тактовності,
моральності, відповідальності у цей період життя ваших дітей, який психологи
називають періодом ранньої юності.
А зараз я як
представник країни Школярії дозволяю випускникам школи переступити поріг
дорослості та вступити в самостійне життя!
(На фоні музики)
Дай вам, доле, на плечі легкої ноші,
На життєвій стежині друзів лише хороших,
Для серця – дзвінких пісень водограю,
А щастя великого й радості –
Скрізь, завжди і без краю!
Сценарій
свята
« А хто, хто Миколая любить?»
Мета заходу: ознайомити учнів та вчителів з історією походження
свята Дня Святого Миколая,
традиціями його святкування в різних країнах
світу; розкрити на прикладах різних сказань, легенд, переказів образ
великого Святого, його авторитет непогрішності й безмежної довіри до
людей, причини привабливості, своєрідного магнетизму, живучості в усі
віки; виховувати пошану до святинь, основ християнської моралі.
Перебіг заходу
На фоні музики
вбігає баба Віхола:
Баба Віхола.
Їхала, їхала та й до вас приїхала я, баба Віхола,
Та й витрушую з великого міха, крім вітру і снігу,
Радісні, веселі зимові свята,
На які чекає так дітвора.
Ось вони Вам!
(На екрані з’являється перелік зимових свят).
Ви ж тут гарненько їх вивчайте,
А я полетіла далі.
Виходять ведучі
Ведуча 1. Ось і промайнув
ще один рік, і знову ми зібрались з вами в цій затишній кімнаті.
Ведуча 2. Чи багато змін
відбулося у вашому житті? Чи здійснились бажання, які ви загадували минулого
року?
Ведуча 1. Мої бажання
здійснилися майже всі. Адже я їх загадала від щирого серця. А твої?
Ведуча 2. Мої також. А
давайте спитаємо у наших шановних гостей, чи всі їхні бажання, загадані минулого
року, здійснилися?
(Запитують у гостей)
Ведуча 1. От бачите, які
різні відповіді. А ще моїм бажанням було те, щоб цього року ми зібралися і всі
разом відсвяткували День Святого Миколая.
Ведуча 2. Тож запрошуємо
всіх на наше свято «А хто, хто Миколая любить?»
(На екранах з’являються назва заходу, ікони з ликом Святого).
Ведуча 1. Дінь – дзінь,
Дзінь - дзелень!
Повний щастя і
пісень.
Ведуча 2. Цей день зими святковий
Буде він
суперказковий.
Ведуча 1. А чи всі знають, хто ж такий Святий Миколай?
Ведуча 2. Напевно, що
багато хто з вас знає, адже саме в ці дні Микола-Чудотворець оселяється в серці
кожної людини, але ми вам пропонуємо більш докладно ознайомитися із життям Святого
з релігійної точки зору.
(Перегляд відеофільму про Миколая Чудотворця).
Ведуча 1. Серед святих, яких
шанують у народі, навряд чи знайдеться інший, кого б любили більше, ніж святого
Миколая.
Ведуча 2. Із давніх-давен не
було в нас жодної християнської хати, де б не висів на стіні образ святителя
Миколая. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми
проблемами, бо серце чує і знає, що він колись, за свого життя, був добродієм
для християн, отож і сьогодні він може подати нам руку в біді або радощах.
(Виконання пісні на англійській мові).
Ведуча 1. А звідки ж
походить це свято? І як воно святкується у різних країнах світу?
Ведуча 2. Якраз про це я й
хочу розповісти (Показ слайдів під час розповіді).
День святого Миколая
(також Свято святого Миколая, у народі – День Миколи, Зимовий Микола) – це день
святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.
Ті церкви, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято 19 грудня за новим стилем, а ті, що дотримуються
григоріанського календаря – 6 грудня.
Ймовірно, ця традиція
пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували
дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти
вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи,
сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами, іграшки, які клали в
нові чи начищені полагоджені старі черевики чи у панчохи, які вішали на каміни.
Ведуча 1 (слайди). Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи його
супроводжує ослик, а в Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку
згодом розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки дітям, які вже
наперед виставили начищене взуття за поріг.
Ведуча 2. У Чехії вірять, що
святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються
добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк
подарунків.
Ведуча 1. У Голландії діти
вірили, що святитель щороку припливає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни», а
в місто в’їжджав на коні у супроводі «Чорних Пітів» - помічників-негренят, - у
червоному обладунках католицького єпископа й з єпископською палицею. У ці дні
дітвора акуратно розставляє своє взуття в будинку перед димарем, каміном або
перед вхідними дверима. Цей процес обов’язково супроводжується співом
спеціальних пісеньок для Святого Миколая.
(Відеокліп – пісня).
Ведуча 2. В Італії на
острові Сардинія є невелике містечко Сассірі. Його покровителем вважається
Микола Чудотворець, тому й головне свято міста припадає на 6 грудня. Вже багато
років у Сассірі існує гарна традиція під назвою Rito delle nubile. Полягає вона в тому, що протягом усього дня у свято
Святого Миколая молодим нареченим дарують подарунки.
Ведуча 1. В Албанії день
Святого Миколая більше відомий, як свято Миколая Зимового. Починають його
відзначати албанці увечері 5 грудня й святкують весь день 6 грудня.
Напередодні люди запалюють
свічки й дотримуються посту до півночі, а потім на стіл подається смажене ягня
або свинина. Починається святкова трапеза, й люди говорять один одному такі
слова: «Нехай ніч Святого Миколая допоможе тобі!»
Ведуча 2. У Франції Святий
Миколай Чудотворець вважається покровителем Лотарингії, і саме в цій області
день Святого Миколая святкують особливо активно. Більш того це офіційне свято
регіону.
У містечку Сан-Ніколя-де-Пор
день Святого Миколая святкується дуже незвично. Увечері з центру міста виходить
святкова процесія і рухається по головних вулицях, супроводжувана фанфарами. На
чолі процесії йде білобородий старець – Святий Миколай, а супроводжує його
привид з різками в руках, щоб відшмагати неслухняних діточок. А після покарання
пустунів привид забирає їх із собою в мішку.
Ведуча 1. У Польщі
напередодні ввечері вішають чисті білі панчохи сподіваючись, що вони будуть
наповнюватися горіхами і мандаринами, але не вугіллям…Тут Святий Миколай
приходить як єпископ в яскравому одязі, несучи золотий посох, що нагадує гак
пастуха. Спустившись з небес з помічником-ангелом, Святий Миколай мандрує
пішки, верхи або в санях, запряжних білим конем.
Ведуча 2. Святий Миколай
приносить свої подарунки кожній дитині, яка добре поводилася в році, що минає.
Але, як показує багаторічна традиція святкування дня Святого Миколая в різних
країнах, без подарунка не залишається ні
одна дитина! Зате виховні моменти дотримані.
Ведуча 1. А як святкують
Миколая в Україні?
Ведуча 2. В незалежній
Україні образ Святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються.
Святий Миколай розглядається як аналог російського діда Мороза, американського
Санта Клауса, фінського Йоулупуккі та відповідних персонажів в інших країнах.
Ведуча 1. Темної зимової ночі
з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських дітей. Має він
золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить через двері, але
часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які
не помістяться. Часто його супроводжують білокрилі янголята, а недалечко
крутяться й чортики, котрі переконують святого, що українські діти були
нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці.
Ведуча 2. В Україні день
Святого Миколая здавна був значним і
веселим
Святом, а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. За
традицією, старші господарі села на свято збиралися, щоб зварити пшеничного
пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях
довкола села.
Ведуча 1. За народними
віруваннями велике значення має «перший полазник». Першою до господи має ввійти
людина добра, здорова, хазяйновита це гарний знак для сім’ї. Дбайливі господарі
цього дня вітають свою худобу зі святом.
Ведуча 2. До «обов’язків»
святого Миколая входить оберігати диких тварин, людей від стихійних лих, у
першу чергу на воді. Саме тому святого Миколая дуже шанують рибалки, беруть із
собою на промисел образ Чудотворця.
Ведуча 1. Ось такі різні і
традиції, і звичаї пов’язані із святкуванням цього великого святого.
Ведуча 2.Ой, а ви чуєте, як
дзвенять дзвіночки?
Ведуча 1. Та це ж ангели та Святий Миколай відчули тепло наших сердець
і поспішають на свято.
Вибігають ангели, дзвонячи у
дзвоники; за ними входить Миколай.
Святий Миколай. Я проїхав далеку дорогу до вас,
І я
радий, що зустрілись в цей чудовий час.
Я
прибув до вас, друзі, з Неба до Землі,
Бо
я знаю, що чекають дорослі й малі.
Вбігає Антипко з різками Бігає та
примовляє.
Антипко. Хоч мене не запросили,
Та до вас я біг
щосили.
У вас свято,
співи, сміх,
Миколай прийшов до
всіх,
А я завжди там
мандрую,
Де лиш голос дітей
чую.
Ангел. Так, сьогодні у нас свято,
Зійшлось, бач,
гостей багато.
Тут дорослі та
малі.
Зійшов з Неба до
Землі
Миколай - Преславний, Щедрий
На добро, на
гарні справи
Хоче, щоб всі
діти світу
Отця Бога
прославляли.
Щоб були
слухняні, пильні,
До науки були схильні,
Щоб вивчали мову
рідну,
Мали душеньку
лагідну.
Хоче святий
Миколай,
Щоб любили рідний
край.
Антипко. Та я знаю,
будьте певні,
Що є діти ще
нечемні,
Неслухняні, бешкетливі,
Забіяки та ліниві.
Таких діток треба вчити
І їм різочки вручити.
(Антипко показує
різочки)
Святий Миколай. Я, Антипко, тебе прошу,
Заховати
свою ношу,
Бо сьогодні
світлий день,
Не для
плачу – для пісень.
Хочу, щоб
лунав лиш сміх,
Бо я щедрий для усіх.
Бо я щедрий для усіх.
І я добре
про це знаю,
Що всі діти
всього краю
Будуть
чемні, добре вчитись,
Не забудуть
добре митись.
То ж,
Антипку, утікай,
Веселитись
нам всім дай!
(Антипко знову показує різочки і намагається щось сказати)
Святий Миколай. Мовчи, Антипко! Більше ані слова, все, що
верзеш ти – вітер, полова. Ти вже не в силі мене змилостити, а цю дітвору мушу
любити.
Антипко. Як я сюди поспішав,
Ногу
в поспіху зламав,
Кіт дорогу перебіг,
Я й
змізкувати не міг,
Що я
така халепа.
А то
все отой наклепа (показує на ангела)
Так
мені побороздив.
Ангел. За моїм приказом
Щезай відразу!
(Антипко щезає)
Святий Миколай. А тепер, любі діти, скоренько ходімо оглядати подарунки, які я приніс вам.
Ведуча 1. Поки Святий
Миколай роздає подарунки, ми з вами продовжуємо мандрувати Україною.
Ведуча 2. Запрошуємо вас на Миколаївські вечорниці.
(Вечорниці)
Ведуча 1. Ось і підійшло
наше свято до завершення.
Ведуча 2. Як ви
пересвідчилися, свято Миколая вчить нас злагоди і доброзичливості, кличе нас до
милосердя, будить наше людське сумління, вчить любові до ближнього, до
оточуючого середовища, до своєї неньки України.
Ведуча 1. А попереду ще
низка веселих свят.
Сценарій свята
«Осінній калейдоскоп»
Мета: познайомити учнів
із осінніми народними святами, розширити їхній кругозір, розвивати естетичні
смаки, артистичні дані; виховувати інтерес до народних свят, звичаїв, традицій
українського народу.
Перебіг заходу
І ведучий (на фоні музики і заставок). Осінь…
Ліс стоїть задумливий,
печальний. Йому ось-ось треба пишне вбрання своє скидати, підставляти свої віти
вітрам холодним, хуртовинам сніговим.
Листя з суму жовтіє, а земля з
туги кривавиться.
Ось падає кленовий лист, - умер
він, одірвався з рідної галузки й падає.
Він не падає сторч на землю –
ні.
Йому так не хочеться йти на
вічний спокій, лежати і тліти серед замерзлих собратів своїх.
Він кружляє на галявині, то
вгору підноситься, то хилиться до землі.
Ой, як не хочеться йому тліти!
Останнім конвульсійним рухом він
поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так голубило…
Але нема вже сили в кленовому
листі, нема вже життя в ньому, падає кленовий лист на землю, затихає…
Навесні на його місці молодий
буде лист зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний
промінь, під сонцем купатиметься й росою умиватиметься…
Щоб потім умерти…
Старе одживає, нове –
народжується.
ІІ ведучий.
Вже, друже, осінь. Ні, ще
не сльота.
Ще у повітрі лагідь золота.
Ще далечінь бринить
прозоролиста,
Але щедрота, сонця вже не
та!
Як міниться корона золота
На пишнім клені, сяйно,
урочисто!
А на калині кетяги намиста
Осінній вітер кружить і
гойда…
Це час на спогади, на трохи
пізній жаль,
Але також це час на мудру
втіху,
Все повертається в
невпиннім колобігу –
Обряди й осінь, радість і
печаль.
У сонці зводиться, пливе в
обійми дню
В цей тихий жовтень,
сповнений вогню.
(Звучить пісня «Вереснева співанка», муз. А. Шевченка, сл. О. Кондратенка).
І ведучий. Шановні
гості! Ми раді вітати Вас на нашому святі «Осінній калейдоскоп», де
зустрінетесь із дивосвітом звичаїв та поетичних свят нашого такого невмирущого,
такого дотепного народу, зможете долучитися до його духовної скарбниці.
(Учитель коротко ознайомлює присутніх із циклом осінніх свят).
ІІ ведучий. Наш народ
міг бути щирим і непримиренним, лагідним і гнівним, а ще більша половина
чоловічої статі – незвичайними мисливцями, незрівнянними оповідачами, вірними
друзями.
(Уривки з «Мисливських усмішок» О. Вишні)
Читець. Власне кажучи,
щороку відкриття полювання буває двічі: першого серпня на птицю, а першого
листопада на звіра. Але якось уже так утрадиційнилось, що за урочисте, коли
хочете, свято серед мисливців вважається перше відкриття, коли після довгої
перерви у вас у руках знову ваша улюблена рушниця і ви знову маєте змогу не
тільки, сказать би, поповнити свої продовольчі ресурси, а й задовольнити себе як природознавця, природофіла й
спортсмена.
Полювання, як бачите, не якась
там легковажна дурничка, а й дуже поважна справа…
Відкриття…
Скільки турбот, хвилювань,
нервозності, доки все в тебе в порядку: і рушниця, і набої, і одежа, і рюкзак, і стопка, одне слово, все, що
потрібно для серйозного, добутливого полювання…
(Сценки із гуморесок «Мисливство» й «Відкриття охоти»).
Дія І
1. Іване Петровичу, в суботу їдемо?
2. Як вирвусь, так і їдемо!
1. Звідки вирвусь?
2. З дому. Заховала триклятуща рушницю!
1. Ну? І не поїдете, значить?
2. Нічого це, брат, не значить, бо дав синові полтиника, щоб
винюхав, де вона її заткнула, та переховав у інше місце! Він у мене такий, що
знайде. Поїдемо!
1. А куди ж поїдемо?
2. До Борисполя.
3. (Підходить). Да біля Борисполя, на озерах, качви тієї, як
хмари! Повірите , як випливуть, ну як тієї ряски! Одне одного просто давлять.
Оце вчора приїздила звідтам молодиця, так казала, що її свекрові кум його
казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що
нема куди через ту качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?
Всі. Поїдемо!
1. Тільки в мене набоїв обмаль.
2. А навіщо вам багато набоїв?! Та там з одного набою торік
по 24 качки били. П’ять набоїв – 120 штук. Самий крижень, майте на увазі.
Важка птиця: більш як 120 штук не піднесете!
3. Куди на відкриття?
Всі. Думаємо до Борисполя!
4. До Борисполя?! Чого?! Хіба на сухому качки плавають?
3. Як «на сухому»?!
4. Та там же озера повисихали! Та там за весну й за літо
ніхто навіть і не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетіло, було,
чималенько туди табунів, покружилось трохи й усі на Носівку! Чули про Носівку?!
Всі. Чули!
4.Та там з усього Лівобережжя качки ще навесні
позбирались. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили. А на луках через
гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді, траві нема де рости, - не знають
колгоспники, чим худобу годувати. Ні, коли вже їхати, то тільки на Носівку!
Всі. Поїдемо на Носівку!
5. Драстуйте! Готові до відкриття?
Всі. Готові!
5.На Яготин?
Всі. Ні, на Носівку!
5.Тю! За жабами?
Всі. За якими жабами?
5.Та в Носівці самі жаби! Коли вже їхати, щоб з качками
бути, так тільки на Яготин! О, там качви…
Всі. Їдемо! (Розходяться)
Дія ІІ
(Кімната. Чолові збирається на полювання)
Іван Петрович. Штани, значить, є! Чоботи є!.. Онучі, значить, є!.. Набої є!
сало й ковбаса є!.. Гм-гм…е… Чи не мало буде?
Дружина. Досить, досить!
Іван Петрович. А де ж стопка?
Дружина. Та ось, за рюкзаком!
Іван Петрович. Поклади в рюкзак, а то закотиться. Так я краще зарані виїду,
щоб не спізнитись на поїзд.
(Швиденько одягається)
Іван Петрович. Ну! Бувайте здорові! Не сумуйте, деньків за 2-3 я буду1
Дружина. А рушницю ти взяв?
Іван Петрович. А й справді, де ж це вона?
Дружина. Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась…
Іван Петрович. Та хіба ж можна рушницею7
Дружина. А що їй зробиться?! Хоч яка-небудь користь із неї… А то ж…
Іван Петрович. Ну годі, годі! Бувай здорова!
Інша сім’я
Дружина. Ти їздиш-їздиш, стріляєш-стріляєш, собак годуєш, а в Ганни
Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, а чорнобурка – очей одірвати не
можна!
Чоловік. Добре-добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тільки в нас, на
Україні, чорнобурка трапляється дуже й дуже рідко! Майже ніколи!
Дружина. Рідко? Повні комісійні крамниці!
Чоловік. Та що ти, Господь з тобою! Що ти хочеш, щоб я з гончаками у
комісійній крамниці чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!
Дружина. А песці там єсть?
Чоловік. Єсть!
Дружина. Білі чи голубі?
Чоловік. Рябенькі! Ну, бувай!
Дія 3
(Мисливці збираються на пероні, заходять у вагон, сідають. Забігає
останній.)
Стратон Стратонович. Товариші! Нате мою рушницю, нате мого ягдташа й
патронташа, а я, поки-що, під лаву! Та прикрийте мене, голубчики, бо витягне!
Всі. Хто витягне?
Стратон Стратонович. Жінка витягне! Ззаду біжить!
(Ховається. Жінка вскакує у вагон, дивиться, що чоловіка нема, вибігає з
криком).
Кузьма Дем’янович (хреститься, показує з острахом). Тигра бачив,
гієну бачив, а ніколи так не лякався, як оце тепер! Моя вже вмерла, царство їй
небесне, одвик уже!
Дія 4
(Всі учасники зібралися на галявині. Їдять, розмовляють)
1. Ех, таких псів, як мій Гордон, тепер не буває! Він як
став на стойку в
густій ліщині на вальдшнепа, то ніякими свистками, ніякими гудками його не
можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лісі, бо настала вже
ніч. Повернувся аж через рік, згадав про пса, розшукав ті кущі. Дивлюсь, стоїть
кістяк мого Гордона, і стоїть з піднятою передньою лапою. От був собака! Мертва
стойка! Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й гроші:
«Джек! Миттю пляшку вина!» - за півгодини вже летить з вином! Тільки не можна
було більше грошей давати: решту обов’язково проп’є!
2. Н-да! А в мене є сука Флейта, як вона ганяє! По два
місяця вовка
ганяла! А спочатку боялась. Перший раз як наткнулася на вовка, вискочила на
просіку бліда-бліда, як стіна! 14 вовків колись за нами з Флейтою гнались!
3. Ну, невже 14?
2. Факт! Спитайте
Флейту! І обидва сірі!
4. А я сікача стріляв! Іду,
знаєте, очеретом, коли чую, щось сопе! Дивлюсь, а воно, як гора!.. Я зразу
думав, що паровик обтікаємої форми зійшов з рейок і болотом котить. Придививсь,
а воно сікач! Я, звичайно, не розтерявся: у лівому стволі в мене жакан, я його
в лоб, як жахну, а він тільки головою покрутив, куля одскочила та недалечко од
мене й упала. Тільки трохи сплющилась! Я не розгубився, та зразу за фінку, та
до нього! Розмахуюсь, а він мені каже: «Злізайте, - каже, -дядьку, з дуба, чого
ви туди залізли?» Да… Я звісно…
5. Стій – стій! Що ти
буровиш?! Хто каже? З якого дуба?
4. Та не перебаранчай! Я до
нього з фінкою: «Попався, - кричу, - веп-р-пир-р! Не з таких, - кричу, - я, щоб
сікачів боятись!» Та на нього верхи! Сів зверху та й держусь за гілку! А він
мені знову: «Та злазьте, - каже,- дядьку, кабан у Пилипову балку побіг!» А я
йому: «Злізай, кажеш? Не злізу, поки, - кричу, не рішу тебе тут!»
(Кричить: «Не злізу, доки не рішу!» Засинає).
5.Було нас 6 чоловік. Рішили
так: я, як найстарший, мені тоді вже
56-й пішов, - так я пройду од провалля углиб в очерет та тут буду чекати на
сікача, а решта з того боку зайде і йтиме до мене один од одного метрів на
30 – 40. Дідок не схотів з нами йти: «Боюсь!» - каже. Пішли ми в очерет, а
дідок спустився в балку. «Мо, - каже, де
зайчика наполохаю». Увійшов в очерет, пройшов трохи, став, - обдивляюся. Не
чуть нічого… Шелестить тільки очерет, та іноді десь із боку зашарудить
болотяний щур. І знову тихо. Довгенько я стояв, аж почав дрімати. Коли воно
щось ніби як шелесне очеретом та як хрокне, - так я як підстрибну! Підстрибнув
– і крутюсь на місці, - не знаю куди тікать! А воно вдруге як хрокне! Так я
прянув з очерету і вискочив якраз навпроти провалля… Почув тільки, що й од мене
щось шелеснуло й подалося в напрямку до річки! Я вискочив з очерету й помчав
прямо на провалля, з провалля вилетів, як хорт, добіг до лісу - на грушу. Сів, звів курка, чекаю. Довго
сидів, нема нічого. Аж ось чую гукають:
- Кузьма Дем’янович! Агов! Де ви?
- Я тут, - кричу, - на сікача
засів! На груші.
- Зла-га-га-зьте!
- Не злізу! – кричу.
А воно й справді, я й сунувся був
із груші злазити, - не злізу. Груша висока, стара груша. І аж до половини ні
сучків, ні віття – самий стовбур! Як я на неї видерся, вбийте мене, й досі не
допойму…
Підійшли товариші. Зняли мене з
груші.
-
Бачили що-небудь? – питаю я їх.
-
Анічогісінько не
бачили!
-
Та як же ж, - кажу,
- не бачили, коли ж щось хрокнуло, та не раз, а аж
двічі! І шелеснуло щось од мене! А що хрокнуло, хай мене
Бог поб’є, - кажу, - своїми
вухами чув!
-
Так то ви, значить,
- питає мене Іван Петрович, - на провалля прянули?
-
Я ж, - кажу, - я!
Воно як хрокне, я думав, що сікач, - і з очерету!
-
Та то я висякався!
– каже Іван Петрович. – Тільки я сякнувся, воно
щось як шелесне біля мене, а я думав, що сікач, та й собі од нього до
річки!..
Так отаке-то трапилось з нами на полюванні кабанів, я й
досі ніяк не допойму, як я з провалля вискочив, як я на грушу видерся? П’ятдесят же шостий мені… Пал, ото такий, виходить
охотницький! Так отак сікачі бігають! Прудкий звір.
І ведучий. Сонце поволі сідає за обрієм. Крізь його проміння вже
починає дихати прохолода. Золотиться листя на деревах, і мліє гілля його стиглістю. Осінь прибирається у свої
розкоші. Зустрічають її люди урочисто й велично: піснею й музикою, з словами величальними,
з дійствами змістовними так, як велить звичай віддавен.
Зустріч ця є
пошаною світла, Сонця, котре о цій порі починає пригамовувати свою теплову
силу. Це є свято осіннього сонячного рівнодення, яке триває сім днів. Ще з
часів Київської Русі воно зване Весіллям Свічки. За тривалістю, пісенними
мелодіями, деякими дійствами свято споріднене з народним весіллям і його
традиційно справляли цілий тиждень. Про це й співається у весільній пісні «Ой п’ятничка-починальничка».
Ой п’ятничка-починальничка,
А субота – коровайничка,
А неділля – весілля,
Понеділок – родина,
Вівторок – пропий дочку,
А в середу – переверни
бочку,
А в четвер візьмем
черепочки
Та сядемо коло бочки,
Та будемо сидіти:
Чи не буде
капотіти…
(З’являється гурт юнаків та дівчат. Вони співають):
Вже осінь
до близу, вже сонце до низу.
Ой треба
нам, треба світлонька із неба.
-
Добридень, люди
добрі! Із празником будьте здорові!
ІІ ведучий. Доброго
здоров’я! Спасибі, будьте й ви здорові! А що ж це воно за свято?
-
З плуга чересло
знято…
-
Хіба тільки
сьогодні? Цілий тиждень буде піснями та музикою дзвеніти: Комин жениться,
Свічка заміж іде… (Співають):
Ой
осінки, свашечки, осінки,
Треба
для комина та й жінки,
А для
свічки чоловіка
Та ще й
щасливого віку.
(Підходять до хати)
-
Господарю, пустіть
нас до хати, бо ми довго ходили, ніженьки натрудили.
Господар. Щиро просимо, люди добрі, до хати та й до
гурту. Хоч скільки вас є, будете гостями дорогими.
Господиня. Добрий гість – в хаті радість.
-
Ми до вас не
впорожні, а вповні прийшли. Ось принесли барвінок Свічечці на вінок.
(Наперед виступає чоловік із гильцем. На деревці яблука,
квіти, стрічки)
-
Позолотіть, свате,
вершечок нашому гилечку!
Господар. О, це в першу чергу треба зробити, бо воно без
квітки, як чоловік без шапки. Ось у нас жито, мов золото, калина, мов жар, і
барвінок вічно зелений. Хай же квітка на гильці сяє, як сонечко в небі!
(Гості співають):
Послужи
нам, ой батенько, послужи,
До
деревця цю квіточку прив’яжи.
Послужи
нам, ой матінко, послужи,
До
деревця цю квіточку прив’яжи.
(Коли гільце прикрашене, танцюють навколо нього і
співають):
Наше
гилечко рясне, як калина, красне.
Як
сонечко сяє, стрічечками має.
-
З цим гильцем будем
ходити від хати до хати та Свічку шанувати.
-
Свашечки-неліпашечки,
а тепер давайте Свічку наряджати, як молоду до шлюбу.
-
Всю її барвінком
обів’єм, стрічечками обв’яжем,
калиною обтикаємо.
(Прикрашають Свічку)
-
Паніматко, а де ж
ваш калач?
(Господиня виносить на рушнику калач)
Господиня. Прийміть від мене ції речі священні для Свічки
уквітчаної, для справи величної.
(Кланяючись передає гостям. Гості кладуть Свічку на калач
і ведуть навколо неї коло):
Ой
сиділа горличка на пеньку, на пеньку,
Гарная
Свічечка у вінку, у вінку,
Гарная
свашечка у танку, у танку.
(Кладуть калач із Свічкою на стіл)
-
Господарі наші
дорогі! Дайте ж нам вогню Свічечку засвітити, весь мир звеселити!
(Співають)
Ой пора
нам людоньки, пора й час,
Засвітити Свічечку ще й у вас,
Щоб
поночі вулицями не ходити,
Світ-Сонця Божого не гнівити.
(Запалюють Свічку).
-
Гори, Свічко, на
опічку, на столі, на престолі, в кімнаті і в хаті. Додавай нам світла ясного і
тепла красного!
-
Свіччин калач
пишний та величний. Чи не пора дарувати?
-
То вчинімо Божу
волю, роздаруймо його межи людом добрим, народом кровним.
Господиня. Благослови, Боже, і отець, і мати, Свіччин
калач дарувати!
Гості. Хай Бог благословить і добрії люди!
(Співають):
Благослови, Боже, і отець, і мати,
В
Свічки на весіллі калач дарувати.
Господар. Гей, родино кревна і названа, близька і далека,
приступайте до калача – плече до плеча.
Господиня. Осінь ступає, дари роздає з нового ужинку.
Споживайте, люди добрі, на добре здоров’я та щасливе
життя!
(Роздають коровай гостям).
ІІ ведучий. У повні свої права осінь вступає саме 14 вересня. На цей
день
припадає і свято Симеона Стовпника, яке в народі називають просто: свято Семена. До речі, в
допетрівській Русі Новий рік починався саме в цей день. А в козацькій Україні –
справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коней.
У народних же звичаях у день
Семена кінчається «вулиця» і починаються осінньо-зимові розваги: «вечорниці» та
«досвітки». А ще це пора бабиного літа.
(Читець на фоні музики і заставок читає вірш О. Берггольц)
Есть время
природы особого света,
неяркого солнца, нежнейшего зноя.
Оно называется бабье лето
и в прелести спорит с самою весною.
Уже на лицо осторожно садится
летучая, легкая паутина…
Как звонко поют запоздалые птицы!
Как пышно и грозно пылают куртины!
Давно отгремели могучие ливни,
все отдано тихой и темною нивой…
Все чаще от взгляда бываю
счастливой,
Все реже и горше бываю ревнивой.
О мудрость щедрейшего бабьего лета,
с отрадой тебя принимаю… И все же,
любовь моя, где ты, аукнемся, где
ты?
А рощи безмолвны, а звезды все строже…
Вот видишь – приходит пора
листопада
и, кажется, время навек
разлучаться…
А я лишь теперь понимаю, как надо
Любить, и жалеть, и прощать, и
прощаться.
І ведучий. Бабине літо
– пора зажури й умиротворення.
І читець.
Тонка печаль, як літо бабине,
Бува обплута серце
мамине,
А тиха осінь – її
тужливиця
В вікно вечірнє до неї
дивиться.
П. Засенко
ІІ читець.
Літом бабиним позолочена,
Тихне яблуня під вікном.
Натомилася, плодоносила,
А тепер забавляється
сном.
М. Нагнибіда
ІІ ведучий. Здається,
бабине літо – це й похилий вік людини, коли волосся припадає морозом сивого
павутиння.
(Звучить пісня І. Шамо на слова Д. Луценка «Осіннє золото»)
І ведучий. Бабине літо! Мовою синоптиків – це «стійкий
антициклон, регулярний у Північній півкулі у вересні – жовтні».
ІІ ведучий. Мовою
несиноптиків – «пора, коли копають картоплю».
І ведучий. Мовою
лінгвістів – поки що фразеологічна загадка.
ІІ ведучий. Мовою ж
поетів – перший осінній смуток, утаємничені надії на краще.
(На фоні п’єси П. Чайковського «Жовтень» із циклу «Пори року»
звучать рядки вірша В. Сосюри «Бабине літо»)
Читець.
Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі.
Хтось заплутав зажурені
віти
в павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру
зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
сонце дивиться сумно
згори.
в’януть, в’януть вуста
пурпурові…
але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.
І ведучий. За словами
етнографа, історика й письменника Костомарова все духовне життя жінки – дівочі
роки, заміжжя, радощі, горе, почуття спорідненості – все знаходило своє
застосування в калині. Вона є символом дівочості й краси, молодості й кохання.
ІІ ведучий. Але полиньмо
у сиву давнину. Після Першої Пречистої до свята Покрови на Поліссі заготовляли
калину. Раніше біля кожної хати, найчастіше біля вікон, висаджували кущі
калини, але зривати з них ягід не дозволялося, бо нібито володіли вони
таємничою силою відвороту від зла, нечистої сили. Наруга над калиною вкривала
людину ганьбою.
І ведучий. Ходили за
калиною в ліс, до лугу. Та спершу замовляли в церкві відправу. Потім дівчата,
які були на виданні, гуртом збиралися за селом, несли в руках вишивану хустку,
почастунок і з піснями йшли до лісу.
(Гурт дівчат, співаючи народну пісню, виходить на середину зали, де стоїть
ваза з кетягами калини, зупиняються біля неї, вклоняються їй. Одна з дівчат
звертається до калини:
-
Ми тебе, калино,
прославляєм,
-
Ми тобі, калино,
заспіваєм.
Дівчата водять навколо калини хоровод. Звучить пісня «Ой
у лузі калина
стояла». Коло розривається, дівчата підходять до куща, одна з них голосно
говорить:
-
Дівчата, гей,
будемо калину рвати, будемо калину закликати!
Одна за одною підходять вони до калини, зривають ягоди, кладуть в рот, задумуючи ім’я свого коханого і примовляють:
-
Поможи, калинонько,
бути в парі з миленьким.
Потім натирають одна одній ягодами щоки, щоб бути красивими, як калина.
Декілька ягід кладуть за пазуху, як оберіг кохання. Потім дівчата заквітчують
кетягами калини коси, пригощаються пшоняною кашею та напоєм з червоного буряка.
Виходять, співаючи пісню про калину.)
ІІ ведучий.
Не дихаймо. Нехай ще
листовиння
оранжеве, брунатне,
золоте
гойдається край синього
цямриння,
допоки сніг його не
примете.
І срібні безголосні
волосинки
нехай співають щось весільне
давно забутим голосом
билинки,
що кличе, не докличеться
у храм.
Але ще не забулася
Покрова,
бо крізь мале віконце
вітрове
не розпізнати і не
угадати
її утаємничений праліс.
Учитель (розповідь і показ
слайдів).
14 жовтня в народі святкують
Покрову.
Історія цього свята така: 911
року в Греції лютував мор. Пошесть косила людей, як гостра коса траву. Смерть
забирала всіх: старих і малих, багатих і бідних. У той же час імперія вела війну з сарацинами. Місту
Константинополю загрожувала велика небезпека. Тривога і жаль обіймали людські
серця. І тоді люди звернулися до Бога з проханням помилувати їх. Зверталися
греки й до Матері Божої, щоб заступилася. Особливо щиро молилися люди в
Богородичному храмі, де знаходилися і величалися її ризи. 14 жовтня, під час
цілонічного моління, святий Андрій та його учень Епифаній побачили пречисту
Богородицю на хмарах. Вона щиро молилася і слала свій голос на захист
страдаючого народу. На розпростертих руках вона тримала над християнами свій
омофор. Навколо неї молилися ангели й архангели. І сталося чудо. Де й взялася
сила у народу. Всі, як один, піднялися вони на бій із ворогом і здобули
перемогу. У пам’ять про таке визволення і для прославлення Богородиці
прийнято щорічно відзначати Покрову святої
Богородиці.
І ведучий. У побуті
села Покрова – це сезон на сватання та весілля. Дівчата щиро вірили в силу
Покрови сприяти їх щастю і рано-вранці йшли до церкви і рано-вранці йшли до
церкви ставити свічку до свята. Існувало повір’я, хто раніше поставить свічку, той
раніше і заміж вийде. Дівчатам, котрим надокучило дівувати, молились:
«Свята Покрівонько, покрий мою голівоньку чи хусткою, чи ганчіркою, аби не бути
старою дівкою»
ІІ ведучий (Показ слайдів).. Осінь – пора весіль. Про це в народі існує така примовка: «У маю розумний
жениться, а дурну заміж бере, а в жовтні – дурень жениться, а розумну заміж
бере». А все через те, що колись не вистачало хліба. Влітку можна прожити
овочами, фруктами й прогодувати ще одного члена сім’ї, заодно його влітку вже можна залучати до праці, а
одружуючись восени, юнак приводив у дім ще одного зайвого рота.
І
ведучий. Осінь, особливо її середина, багата на так звані храмові свята і
особливо ярмарки. Кілька разів на рік селянин мав побувати там, адже це був
один із засобів його існування. На ярмарку можна було продати результати своєї
праці, придбати необхідний реманент, побутові речі, худобу. Саме тут люди
вчилися спілкуватися, торгувати, економити, тут знайомилися, дізнавалися про
новини.
ІІ ведучий. Ярмарку,
особливо осіннього, в селі чекали і старі, й малі. Але досить мрій, сьогодні ми
перенесемося на один із таких ярмарків.
Читець. На ярмарок!
Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло проміння по
луках, по степах, по садках, по левадах.
І видно: аж-аж-аж ген до того
лісу, куди око дістає, дорогою вози потяглися. І кіньми, і волами, і коровами…
І гарби, і вози, і возенята. З кучами, з сіном, з соломою… І дорога вже не
дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок не
поспішаючи полізла. І де її голова, і де її хвіст – невідомо, бо за лісок аж
вона потяглася, а хвіст аж за тим пагорбом, десь там іззаду.
Пливе річка селянських возів. На
ярмарок… І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
(Інсценізація пісні «Ой куди ти їдеш, Явтуше», потім відкривається завіса й
імітуються ярмаркові дійства).
Молодиця. Явдохо, Явдохо!
Вибирай місце для щасливої продажі!
(Явдоха бере з чужого кошика паляницю, стає на схід сонця, тричі хреститься
й котить паляницю проти сонця. Де паляниця падає, там сідає із своїм товаром, а
молодиць садить біля себе).
І сценка
Дідусь продає горшки
Молодиця. Дідусю, за дві
копійки продасте?
Дід. За три копійки.
Молодиця. Дідусю, так він же
худенький!
Дід. Бери кріпкенький!
Молодиця. Віддайте за дві!
Дід. Буде за три. Йому
настояща ціна п’ятак, а я уже, по-Божому, оддаю за три.
***
Проходить жебрак-сліпець з
поводирем.
Сліпий.
Дайте, помимо йдучи, слово чуючи. Дайте нам, Христа ради! Дайте, Божої та
праведної душі християни! Дайте нам, душа спасенная, єдиная душечка
милосердная.
***
З’являється циган. У чоловіка,
який зазівався, він бере мішок із грушами і йде тихенько. Господар
спохвачується й доганяє цигана.
Господар. Нащо ти груші взяв?
Циган. А хіба це ваші?
Господар. Мої!
Циган. Ну ти ж і безмозкий! Не міг сказати мені цього тоді, як
я брав. Ти гав ловиш, а я через тебе свій одяг замазав. Давай тепер гроші на
чистку.
Господар (втікаючи). Цур тобі, клятий, забери краще ці груші, тільки відчепись від мене!
***
Циганка зусрічається з юнаком
Цианка. Позолоти, парубче,
ручку, я тобі долю скажу.
Хлопець. Невже скажеш?
Циганка (бере за руку). Та на руці написано, що багатим паном
будеш, ще й багата дівчина тобі за дружину стане. Закрий очі, я пошепчу, щоб
гроші до тебе прилипли.
(Щось шепче, а тим часом витягає з кишені в хлопця гаманець і втікає)
Хлопець (хапається за кишеню). От, стара відьма. Таки прилипли мої грошики!..
***
( Чути голос підлітка)
-
Годі, тату,
торгувать!
-
Чому, сину?
-
Та вже нема чим
здачі давати!
***
(Дівчина з бабусею прицінюється до краму)
-
По чім ця тканина?
-
Дуже дешево:
поцілунок за метр.
-
Дайте мені три
метри… Бабусю, йдіть розрахуйтеся!
***
(Молодиця купляє яйця)
-
Скільки коштують
яйця?
-
Карбованець за
штуку. А биті – півкарбованця.
-
То розбийте мені
два десятки.
***
(Продаються воли)
-
Та ти подивись на
воли! Карасі – не воли! Канахветки! Бери за що хочеш, лізь під них. Дитини не
займе, а ти «двісті»!
-
Двісті береш?
(Лясь).
-
280. (Лясь).
-
Молись Богу, 220.
(Лясь).
-
Менш як 75 не буде.
(Лясь).
-
Беру!
***
(Проходить молодь, співаючи «Ой продала дівчина курку».
Дружина до чоловіка):
-
Купив, чоловіче, те
що казала?
-
Ні!
-
А гроші де?
-
Нема.
-
А де ж ти їх дів?
-
Та от де: за чоботи
просили чотири, а я дав три – це сім; карбованця туди – карбованця сюди – це
дев’ять, а одного з кумом проїли – от і всі десять
-
Діду, корову
продав?
-
Продав.
-
А гроші ж де?
-
Воно, бач, стара…
Та ж ополоника купив!
-
Куме, що ти купив?
-
Козу.
-
Скільки дав?
-
Сім кіп.
-
А де ж вона?
-
Та продав.
-
За скільки?
-
За 5 кіп.
-
Нащо ж так багато
втратив?
-
Дарма, аби свіжа копійка!
-
От дурні мої куми.
Тільки волів продали, а в них одразу ж гроші витягли.
-
А в тебе?
-
Е, ти думаєш, що я
дурний? Я їх попомучив. У кумів зранку гроші витягли, а в мене аж увечері. Не
на такого напали!
І ведучий. Але все на світі має свій кінець. Закінчується і ярмарок.
Та не тільки ярмарок, а й наше свято.
ІІ ведучий. Шановні гості! Сьогодні ми розповіли вам лише про
частину осінніх свят українського народу. Сподіваємось, ви доторкнулися до
нашої Берегині, і почуте перелилося у ваші душі. А світло, запалене у вашій
оселі, хай освітлює ваші будні й свята, вашу хату й родину! Несіть його
впевнено й мужньо, бо це заповіт предків, світло душі нашої.
І ведучий. Оставайтеся здорові, з доброю годиною, з долею щасливою!
Із світлом ясним-красним!
УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ ДО ДНЯ
СВЯТОГО МИКОЛАЯ
(На сцені відтворено в загальних рисах інтер’єр української
хати. В правому кутку стоїть піч, а в центрі – стіл, на столі – вареники. Біля
столу стоять лави. Звучить мелодія пісні «Ой, хто Миколая любить».
На сцені господиня вечорниць, прибравши світлицю, запалює
свічку біля образа, що висить на покуті.)
Господиня
Закінчилась в полі вся
робота,
Земля чекає вже весняної
пори.
А в хлопців та дівчат своя
турбота,
Бо потяглися довгії зимові
вечори.
Тож прошу вас, хлопці та
дівчата,
Вас чоловіки і молодиці,
На наші веселі на Миколи
вечорниці!
(За дверима чути дівчат з
піснями.)
Господиня. О, слава Богу! І святу святому слава! (Хреститься.)
Таки не минають гості моєї
господи.
Дівчата.
Тітонько Катерино!
Катерина.
Агов! Іду, іду!
Дівчата.
Доброго вечора Вам! (Кланяються.)
Дівчина 1.
Дозвольте ввійти до Вашої хати та Свято Святого Миколая відсвяткувати!
Катерина.
Доброго вечора, дівчата! Та й набралося вас багато, одягнені як гарно. Ну
просто впізнати не можна кожної. Заходьте дівчата, милості прошу.
Дівчина 2.
Спасибі, будьте і Ви здорові!
(З піснею дівчата заходять до хати.)
Катерина.
Спасибі Вам, дівчатоньки! Зараз будемо готувати вечерю, бо скоро хлопці
прийдуть.
Дівчина 3.
Ой, щось мені нудно та голова паморочиться.
Дівчина 4.
Це ж тобі, напевне, вареників хочеться! (Сміються.)
Дівчина 5. А
й справді, тітонько, Ви за вареники не забули?
Катерина.
Ні, дівчата, не забула!
(За дверима
чути ритми української польки.)
Дівчина 1.
Ой, дівчата, невже хлопці йдуть?
(Всі наблизилися до дверей, слухають. До хати прямує дядько
Свирид.)
Катерина
(біля дверей) Ой, куме, це Ви? Спасибі, що не цураєтесь! (Про себе) Щоб тобі
чиряк на пузі вискочив! Чого тебе сюди чорти принесли.
Свирид.
Спасибі, будьте й Ви здорові, кумасю, і ви, дівчата чепурні, як в калюжах
поросята!
Дівчина 3.
Заходьте, заходьте, дядьку, задавака, облізлий, як рудий собака!
Свирид. Що?
(Співає.)
Ой, летіли
дикі гуси,
Та ще й каченята.
Колись були гарні дівки,
Тепер жабенята.
Дівчина 4.
Ну й дає дід!
Свирид.
Дівчата, вибачте, то все так, для сміху. Скажіть, а Наталки моєї тут не було?
Катерина.
Ні, куме, не було. Ой, весь вечір споганить.
Свирид. А
Ви, кумасю, дівуєте?
Катерина.
Гуляю, куме, аж дим іде!
Дівчина 5.
Дядьку, дядьку! А я бачила, що Ваша тітка Наталка пішла до шинку, в Галатею!
Свирид. О,
це вже, дівко, брешеш! Бо моя жінка до Галатеї не ходить! В гречку вскочити
може. А от до Галатеї не піде.
Дівчина 1.
Галько, Галько! Швидше! ( Надіває хустку на голову однієї з дівчат та ховається
в гурт.)
Свирид. О-о-о! Ондечки вона між дівками заховалася,
тільки роги стирчать, як у Бровка вуха! А чого це ти між дівками затесалася, ще
й спідницю дівочу одягла? Ну, зовсім
нема розуму. Вже стара, а ще в голові зайці гопака вибивають.
(Дівчата
сміються, а Свирид бачить, що обізнався.)
А я було й повірив!
А це знов Галька Шмаровозова. Ох і дівка! Знов лапші на вуха навішала.
Катерина.
Ну, тебе, куме, завжди ти в макогонову юшку влізеш!
Галина.
Дядечку, дядечку! Та не сердьтесь. Краще поки прийдуть хлопці, розкажіть нам
якусь побрехеньку.
Свирид. Ну,
дівко, побрехеньку пізніше, як хлопці прийдуть.
Дівчина 2.
Ви подивіться на нього, він ще розраховує тут бути, коли хлопці прийдуть.
Дівчина 3.
Ну й гарячий дядько, напевно, когось запримітив.
Дівчина 4.
Та вже ж Гальку Шмаровозову.
(Сміх.)
Галина. Дядечку,
та цур з Вами! А скажіть-но, хто отой Святий Микола.
Свирид. О,
про це я розкажу.
Давно це
було. Колись в Греції в місті Міри Мікейсен помер місцевий єпископ – старший
над священиками. Отож виникла потреба обрати нового, достойного. Але в цьому
місті всі священики були достойні такого звання. І важко було комусь із них
віддати перевагу.
Дівчина 5. А
що далі було?
Свирид. Тоді
мешканці того міста помолилися і сказали собі: «Хто завтра вранці прибуде до
церкви з-поміж священиків, той хай буде їхнім єпископом.» Назавтра першим
прийшов молодий священик, якого всі люди любили і поважали. Це був Микола. Так
він і став єпископом.
Дівчина 4. Як танцювати? А музики?
Дівчина 5. А ми заспіваємо.
Наталка (здивовано). Ондечки моє чадо. А бодай тебе..А щоб тобі голову
повернуло назад.
Свирид. Це що, в мене голова буде потилицею вперед?
Дівчина 1. Тітко! Зачекайте! Не забігайте наперед.
Наталка. Ви чули? Якої плутає. Я ж просила, я ж тебе благала, що підемо
разом. Ні! Завжди він від мене тікає. Щоб тобі Бог три язики в роті дав.
Свирид. Та, Наталко, заспокойся, серце моє.
Наталка. Ну, добре, співайте або на чомусь грайте!
(Тітка Наталка і дядько Свирид танцюють. Чути голоси хлопців.)
Дівчина 2. Ой, нарешті явились і не запилились.
Хлопець 1. Глядіть, щоб не прогоріли.
Хлопець 2. А ти складчину зразу не віддавай.
Хлопець 3. А якщо розженуть?
Хлопець 4. А якщо розженуть, то підемо назад. Ну пішли!
(Ідуть граючи, зупиняються біля світлиці.)
Хлопець 5. Добрий вечір, чесна громадо! Вам тітонько наше ніжайше
поклонєніє! Ми смирні як телята, а ковбасу в нас Микола любить.
Хлопець 1. Він кільце одне і два, і три змегелить – тож мало. То ви не
жалійте ковбаси!
Хлопець 2. А Василь по брехні, прямо у першу гільдію! (Сміх.)
Катерина. Годі! Годі, вам хлопці!
Завітайте любі друзі,
До нашої хати
Вам усім ми щиро раді
Будем пригощати
Дівчина 3.
Щиро кажемо вам, хлопці,
Велике спасибі.
Що до нас ви прибули
Та й музик нам привели.
(Хлопці
з дівчатами танцюють польку.)
Дівчина 4. Дівчата! А хто з
вас знає як хлопцям ворожити, щоб собі гарну пару добрати? Ну що ж, доведеться
розказати. От ти послухай, Василю. Коли впаде великий сніг, вдарить сильний
мороз, вийди до себе на город, вирий, ну метрів зо три яму, порівняй її, постій
до ранку, спостерігаючи чи не появляться чиїсь сліди, може собака, чи кіт, чи
пташка перебіжить. Але обов’язково приглянься, у який бік вестимуть сліди. Там,
в тій стороні, і живе твоя наречена.
Дівчина 5. А я знаю, як можна
дізнатись ім’я ваших суджених хлопців. Треба вийти на вулицю й запитати в
першої зустрічної жінки.
Хлопець 3. Давайте краще поворожимо на дровах.
Хлопець 4. Дівчата! Хто хоче дізнатися яким буде ваш
чоловік? Прошу підійдіть до цього мішка, ну і постарайтеся витягнути з нього
свого судженого. І як, бажання є?
(Виходять дівчата, і кожна
витягає з мішка кілок – показує глядачам, кажучи який, а хлопець – коментує.)
Рівний кілок – чоловік молодий і здоровий;
кривий кілок –
чоловік немічний, старий;
кривий з корою –
прикмета багатого чоловіка;
кілок без кори –
прикмета бідного чоловіка.
Катерина. Дівчата й хлопці, годі вам ворожити. Вже й пора
вареників покуштувати. Прошу, сідайте до столу!
Дівчина 2. Що це ви все запихаєтесь варениками? Василю,
ану розсміши публіку!
Василь. Ой ти, вже й вуха розвісила. А ходи-но сюди,
Тетяно. От якщо зумієш перелускати насіння, тоді я виконаю твоє бажання.
Дівчина 2. Тебе сміхом не годуй, аби якусь дурничку на
язик вхопити. Ну добре.
Василь. Ну добре дівчино, це тобі не дядькові Свиридові
лапшу вішати, от з ним ти і позмагаєшся. Дядьку Свириде!
Свирид. Агов! Та не сварися! От бісова кров. Воно,
звичайно, брехня, але дуже схожа на правду. Ми з Наталкою зуби з’їли на цьому.
Ох, в мене руки оце від коліна до плеча болять. Наталко! Чого це ти довбешся
коло того мотовила? Бач з ким вона тут?
Ще й кричить. А який нечистий тебе навчив? Наталко, ходи-но сюди!
Наталка. Та кажи швидше, Василю, що ти хочеш? Ага, тоді
вказуй на мою порцію.
Василь. Зараз ми побачимо, хто з вас справніший! Сідайте.
(Проходить конкурс на спритнішого
по лусканню насіння.)
Василь. А й дідусю, дідусю, а ще й казали що зуби збили
на насінні.
Свирид. А я можу побрехеньку розповісти.
Наталка. О, мати Христова, та твої побрехеньки уже увесь
Канів знає.
Свирид. Ви чули?
Наталка. О, Господи! Ти знову почнеш як парубкував, як з
дитячих літ від тебе спокою немає, як ти зі мною біля верби танцював, як тобі
на зимові свята ворота дьогтем вимазала, та ще й пір’ям притрусила. Василю,
розвесели публіку краще.
Свирид. От клята, ніде не дасть на чарку просунутися.
Наталка. Нехай буде так!
Василь. Тетяно, твоє бажання виконає дядько Свирид!
Дівчина 2. Так-то й так!
(Дядько Свирид розповідає
народні усмішки.)
Дівчина 3.
Годі-годі балачками нас знову забавляти,
Починайте
скоріш грать, будем польку танцювать.
(Всі учасники танцюють польку, один із хлопців
залишається в центрі – їсть яблуко.)
Іван. Ні, не буду я тебе сватати. Якби ти була хоч
трішечки або вища, або нижча, або товща, чи там тонша, а то якось не піде лад.
А ти зовсім небалакуча, наче в тебе й язика нема.
Дівчина 4. Іване, ти що з розуму збився, дай краще яблуко
гризну!
Іван. Диви, що захотіла. Ну добре. Тітко Катерино,
дайте-но відро!
(Кидає у відро яблуко.) Ну, а тепер кусай!
Дівчина 5. Годі вам розважатися. Вже темненька нічка,
тьмою світ закрила. Тож давайте всім присутнім на вечорі ще одну ворожбу скажу.
Разом. Давайте! Давайте!
Дівчина 5. О, нарешті згадала. Тітонько Катерино, нам без
Вас не обійтись.
(Дівчина ставить дзеркало,
запалює свічку. Кожна по черзі сідає перед
дзеркалом і починаються жартівливі пророцтва.)
Дівчина 5. Хто бажає бути першою?
Дівчина 1. Ой, тітонько, що це? Чи то гора, чи то якась
копиця?
Катерина. Буде в тебе чоловік п’яниця.
Дівчина 2. Ой, мамо, дайте води напитися!
Катерина (дивиться). А в тебе буде чоловік битися.
Дівчина 3. Неначе хвіст, чи пліт?
Катерина. Буде твій суджений старий дід.
Дівчина 4. Якесь свиняче рило…
Катерина. Буде в тебе чоловік гарний, та ще й Гаврило!
Дівчина 5. Дивіться тітко, якесь вороння всілось на
гіллі.
Катерина. А ти будеш віддаватися кожної неділі.
Дівчина 1. Якась свиня неначе лізе на драбину.
Катерина. А ти будеш мати дівкою дитину.
Хлопець 1. Та годі вам, дівчата, зведете сюди всяку
нечисту силу. Тітко Катерино, треба негайно щось зрубати металеве над верхнім
одвірком, аби ще й мерці не прийшли, бо вони заліза бояться. (Витягує з пазухи
вірьовку, приказуючи) Не вірьовку зав’язую, а роти всім ворогам нашим! Болю їм
в зуби, на очі більмо, в бік кольку, вуха без слуху, носа без нюху.
Тьху-тьху!(крутиться) Відробив, відвів від нас дівчата, всі біди на сторону.
Вашому керівництву подарую цю чарівну шпильку. Тільки не зчепіться всі разом, а
зробіть так, як я велю. Як тільки лихий вітер повіє, так і застібайте по черзі
до подолу. Всю нечисть як рукою зніме.
Дівчина 2. Петре, тебе з твоєю чудасією до ранку не
переслухати. Давайте краще Святого Миколая ще раз покличемо.
Разом. А й справді,
давайте!
Святий Миколай, нас ти не забудь,
І в ніч чудес з дарунками прибудь.
(Всі співають «Ой, хто
Миколая любить…» Заходить Святий Миколай з двома ангелами.)
Дівчина 3. А ми на Вас давно чекали.
Ангел
Святий отче Миколаю, не будемо по хатах ходити.
Тут, в цій
господі я бачу зібрались з усієї околиці.
Святий Миколай. Добрий вечір, мої любі! А й справді скільки вас тут
зібралося. Але не бійтеся, дарунків на всіх вистачить. Тож застерігаю вас,
відразу не їжте. А по приходу додому покладіть на подушку. Через гарний сон,
через ясну зоряницю мрія ваша здійсниться. (Ангели роздають подарунки.)
Святий Миколай. Між собою, любі друзі, в згоді проживайте, і родичів ви
слухайте, старших поважайте. Все до книжки, до науки беріться скоренько,
учіться гарненько. Не робіть ніколи кривди. Живіть, як розумні люди на цім
Божім світі. Ці слова, ви, любі друзі, добре пам’ятайте. В душі ви їх глибоко
сховайте.
(Під дзвони співають колядку «Нова радість стала…».)
Дівчина 3. Спасибі Вам, тітко Катерино, вже наспівалися,
натанцювалися, тепер додому час!
Свирид. Жінко! Жінко! Де ти? Вже додому час! (Наталка
крутиться біля високого парубка.) Чого ти крутишся з отим мотовилом? Додому
пора!
Наталка. Свириде, ще погуляймо!
Свирид. Ходім, ходім серце моє. А вас, хлопці та дівчата,
ласкаво просимо до нас на Святий вечір.
Наталка. Приходьте, хлопці та дівчата!
Свирид. Я вас добреньким почастую.
Наталка. Гм, мабуть же, я наварю вареників, холодцю,
пиріжків напечу, всякої всячини приготую.
Катерина. Хай люди ходять один до одного в гості! Хай у
кожній хаті лунає пісня.
(Всі з піснею виходять.)
Немає коментарів:
Дописати коментар