Робота з обдарованими

Цікаве мовознавство

1.      Якщо зібрати всі можливі синоніми мови , вийдуть диво-словники. Колись , за давніх  часів, цим любили займатися араби, що очолювали культурне життя народів Близького Сходу. Так  арабський мовознавець аль-Фірузабаді склав словник із 60 томів, а за іншими даними – із 100. В кожному томі словника було подано сотні синонімів. Наприклад, меч мав 500 назв, лев – стільки ж, а для верблюда знайшлося аж 1000 слів!

2.      У 1838 році відомі німецькі казкарі Вільгельм і Якоб Грімм взялись укладати словник, у якому були б зібрані всі слова, що їх уживають різні верстви населення Німеччини. Вони думали впоратись за 10 років, але довелося працювати до самої смерті, і все ж не встигли скінчити задумане. Після братів Грімм продовжували їхні друзі, потім нащадки друзів, потім наступні покоління. Аж у 1960 році вийшов останній, 32-й том словника. І все ж він не зміг вичерпати весь запас  слів німецької мови, всіх синонімів.

3.      На уроці рідної мови учитель сказав учням:

-          Зараз ми з’ясуємо, хто з нас краще знає мову.

Він узяв крейду й почав писати на дошці:

Йшов мисливець  лісом. Побачив на гілці білку. Скинув з плеча рушницю  і націлився увись. Білка – скік! – та й визирає з віття. Він мерщій услід – звірятко ще далі. Мисливець поспішив навпростець через кущі, та тільки й бачив пустунку. Огледівся – навколо хаща. Раптом – гвалт! – вгруз у яму. А білка згори: ках-ках.

-          Ну ось, - поставивши крапку, вів далі вчитель, - тепер за цим оповіданням треба написати переказ, але так, щоб він якнайменше відрізнявся від написаного на дошці. І водночас щоб у ньому не було жодного слова (за винятком хіба прийменників та сполучників), які є в оповіданні.

(Зразок. Простував ловець гаєм. Уздрів на галузці вивірку. Зняв з рамена гвинтівку і направив догори. Вивірка – плиг!  - і виглядає оддалік з гілля. Той хутчій слідом – тваринка знову вдалеч.  Ловець поквапився прямцем  крізь чагарі, а її, капосниці, й слід пропав. Подивився – довкруж гущавина. Зненацька – ой леле! – застряв у вибоїні. А вивірка зверху: ха-ха).

4.      Так, в англійській мові немає закінчень, з якими доводиться морочити голову в українській мові. Зате скільки там дієслівних часів?  Три теперішніх часи, три майбутніх, а минулих навіть чотири.  А ще дієслова мають так звані «інгові форми». Так що не така вона й легка – англійська мова.

5.      У фінів, наприклад, у мові нема звука «ж», і вони не можуть вимовити такі наші слова , як «запорожець» або «жужелиця». Ні, звичайно, якщо вони вчитимуть українську мову, то навчаться, але відразу їм буде важко і незвично.

6.      У чеській мові наголос завжди на першому складі, в польській – на передостанньому, у французькій – на останньому, у нас же – він рухомий.

7.      Письмо – це система графічних знаків, за допомогою яких усна мова передається в часі й просторі.

Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

1)      Мнемонічні знаки. (Більшість учених схиляється до думки, що ці знаки – лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не співпадали з одиницями мовлення).

2)      Письмо кіпу – вузликове  письмо древніх інків (умовні знаки) та палички гінців в Австралії (палички із зарубками різної конфігурації). Вони допомагали посланцю краще запам’ятати й передати зміст повідомлення. Залишки таких примітивних форм передачі інформації живі й у свідомості сучасної людини: вітати людей хлібом і сіллю (символ гостинності), підносити гарбуза парубкові (знак незгоди дівчини вийти заміж), обручка на руці (людина одружена)…

3)      Малюнкове письмо (наскельний малюнок) – піктографія. (Це перша форма спілкування за допомогою накреслених знаків – графем, однак це ще не писемність у повному розумінні слова, оскільки вона не передавала звуків мови).  Піктографічні системи знаків широко використовуються в місцях, де перебувають люди з усього світу – на вокзалах, у портах , аеропортах. Так, зображення телефонної трубки інформує про те, що поряд знаходиться телефон, якщо кавова чашка – шукайте кав’ярню, якщо виделка й ніж – десь недалеко ресторан. Піктограми збереглися й у системі дорожніх знаків, вони широко використовуються в рекламах, на вивісках.

4)      Ідеографічне письмо. Цей вид письма передавав не лише назви предметів, а й абстрактні поняття, ідеї. Види:

-          ієрогліфи - знаки ідеографічного письма (письмо Давнього Єгипту). В ієрогліфічному письмі, на відміну від піктографічного, починає передаватися звучання слова. У древньоєгипетському письмі використовувалися малюнки, що передавали сполучення звуків, з яких складалася назва предмета, зображеного на малюнку. Однак повне звучання давньоєгипетських слів сьогодні не відоме, оскільки знаки-ієрогліфи передавали тільки приголосні звуки.

Ієрогліфічним було й письмо древніх індіанців майа, у писемності яких були й алфавітні (фонетичні) знаки, і такі, що позначали цілі слова, і такі, що пояснювали  значення слів, але не читалися, і такі, що означали склади.

Китайське письмо налічує близько 49 тисяч ієрогліфів, які за композицією є прості та складні. Нині практично використовується приблизно 5 тисяч ієрогліфів. Для більшості людей це письмо було малодоступним, потрібно було довго вчитися, а сам процес писання текстів вимагав великих затрат часу.

-          Клинопис – письмо у вигляді клинців, яке зародилося між Тигром і Євфратом у древніх шумерів, а потім перейшло до вавилонян і ассирійців.

          Залишки ідеографічного письма поширені й нині. Так, цифри, математичні знаки, хімічні формули, деякі дорожні знаки – це ідеограми.

5)      Фонографічне письмо – письмо, яке передає мову в її звуковому оформленні. Види:

-          складове (силабічне) письмо. Воно полягало в тому, що одним і тим самим значком став позначатись один склад. Знак, який раніше міг означати ціле слово, у складовому письмі стає знаком, що позначає тільки певний склад і може бути використаний для написання слів, до складу яких цей склад  входить. Батьківщиною складового письма вважають Південну Месопотамію. Кілька систем складового письма мала Стародавня Індія. Найкращим зразком складового письма  було староіндійське письмо деванагарі, яке мало 48 основних знаків, кожен з яких означав склад, що мав будову «приголосний плюс голосний а». Нині складове письмо використовується в Японії.

-          Буквено–звукове, або алфавітне, письмо. Воно веде свій початок від староєврейського та фінікійського письма, яке успішно використали греки. Значно пізніше на основі грецької системи письма утворилися латинський та слов’янський алфавіти.

Слов’янське письмо мало два різновиди писемних знаків і пройшло кілька етапів історичного розвитку. До нас дійшли дві писемні системи: глаголиця і кирилиця. Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис, в’язь.

Сучасне слов’янське письмо побудоване на основі кирилиці. Ним користуються українці, росіяни, білоруси, серби, болгари, македонці. Слов’янський алфавіт обслуговує потреби 10 відсотків населення Землі.                               

8.      У слов’янському колі

Індоєвропейськими мовами користуються 45,5% населення світу. Слов’янські мови – третя за чисельністю після романської та германської, мовна група у цій сім’ї. ними розмовляють більше ніж 300 млн. осіб, 260 млн. з них у слов’янських країнах. Нині існує 13 слов’янських національних літературних мов: українська, білоруська, російська, що утворюють східнослов’янську підгрупу мов; польська, чеська, словацька, нижньолужицька, верхньолужицька, що становлять західнослов’янську підгрупу; словенська, болгарська, македонська, сербська та хорватська, які відповідно дістали назву південно-слов’янських мов.

№ п.п.	Назва мови	К – ість носіїв	Особливості	Графіка
1.	Українська	48 млн.	Має три наріччя. Широке вжиання в мові інфінітива дає підстави говорити про дієслівність цієї мови	Графіка базується на кирилиці
2.	Білоруська	8 млн. 200 тис	Має два основні діалекти
3.	Болгарська	10 млн.	Має два наріччя. Належить до аналітичних мов. Втратила систему відмінків, зв’язок між словами забезпечується не закінченням, а службовими частинами та порядком слів у реченні.	Графіка кирилична
4.	Верхньолужицька й нижньолужицька	100 тис. (70 тис. верхніх лужичан і 30 тис. нижніх)	Для обох мов характерний ряд архаїчних рис. Наголос на першому складі, збереження двоїни, відсутність коротких прикметників, велика кількість германізмів.
5.	Македонська	2 млн.	Має три групи діалектів. Наймолодша літературна слов’янська мова: офіційний статус дістала лише 1943 року. Історія македонської мови тісно пов’язана з історією болгарської.	Графіка кирилична. Принцип орфографії – фонетичний
6.	Польська	42 млн. 200 тис.	Має 5 діалектних груп. Для мови характерний фіксований наголос на другому складі…	Графіка латинська
7.	Російська	128 млн.	Має три наріччя. Широке розповсюдження наголошеного закінчення в іменниках у називному відмінку множини.	Графіка кирилична
8.	Сербська та хорватська	Носії цих мов – серби, хорвати, чорногорці та мусульманські мешканці Боснії та Герцеговіни	Наявність довгих і коротких голосних (5 фонем), складотворчим Р. із 25 приголосних – 20 твердих, а 5 – завжди м’яких.	Сербська – кирилична графіка, хорватська – латинська.
9.	Словацька	6 млн.	Має три групи діалектів, 41 фонему (14 голосних та 27 приголосних).	Латинська графіка
10.	Чеська	10 млн. 600 тис.	Має 4 групи діалектів.	Латинська графіка
11.	Словенська	2 млн. 100 тис.	49 діалектів, що об’єднуються у 7 основних груп. Мова має складну систему голосних.	Латинська графіка

9.      Бюро довідок.

-          Щоб визначити, які слова є найчастіше й найрідше вживані в українській мові, науковці опрацювали 25 книжок 22 письменників і зафіксували 33391 різне слово загальної лексики. Таблицю слів і словоформ, розташованих у спадковому порядку щодо частоти вживання, очолює сполучник «і». Найчастіше серед іменників вживається слово «рука», а серед дієслів – «бути», прикметників – «великий», займенників – «він».

-          Найбільшу кількість значень має абревіатура ПК. Це: палац культури, паровий кран, передній край, перфокарта, підбирач-копнувач, пістолет-кулемет, предметний каталог, Повітряний кодекс, пожежний кран, польовий караул, постійний комітет, променевий кінескоп, проміжний конденсатор, прохідницький комбайн, прядильно-крутильна (машина), парсек та інші, усього 22 значення зафіксовано Словником скорочень української мови.

-          Літери української мови характеризуються різною частотою вживання. Буква, з якої починається найбільша кількість слів – це «П». «Найпасивнішою», тобто найрідше вживаною буквою українського алфавіту є «Ф». В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається лише у небагатьох запозичених словах.

-          Найдовшим словом в українській мові є слово «рентгеноелектрокардіографічного». Воно містить 31 літеру.

-          Прізвище й ім’я в давальному відмінку однини можуть мати варіанти закінчення: Василю – Василеві; Петренку – Петренкові. Але слід запам’ятати: якщо прізвище вжите в давальному відмінку із закінченням –ові, -еві (-єві), то ім’я поруч з ним мусить мати закінчення –у (-ю), і навпаки, -  якщо прізвище має закінчення –у (-ю), то ім’я треба вжити з флексією –ові, -еві (-єві). Наприклад, Петренкові Василю – Петренку Василеві.

-          Гематрія – наука, яка вивчає співвідношення букви, числа, значення.

-          За даними попередніх років налічується близько 3000 мов, але вони обслуговують різну кількість носіїв: китайська – близько 900 млн., англійська – близько 500 млн., російська – близько 350 млн. Це з одного боку. А з другого: ненців понад 23 тис., селькупів близько 4 тис., нганасанів менше тисячі, а гінухінців всього близько 200 осіб.

-          1887 р. польський лікар-офтальмолог Людвіг Заменгоф створив міжнародну мову для полегшення спілкування між представниками різних народів. В основі цієї мови лише 900 загальновживаних латиномовних коренів та 16 правил. Заменгоф не став афішувати своє авторство і випустив підручник під псевдонімом Доктор Есперанто. Нова мова дістала назву есперанто ( той, що має надію).

-          1890 р. в Одесі вперше в Україні з’явився осередок есперантистів, значну частину яких становили медики.

-          Нині у світі налічують понад сто періодичних видань мовою есперанто й одинадцять потужних радіостанцій ведуть регулярне мовлення нею. У 1993 році есперанто офіційно визнано літературною мовою.

-          Велика частина населення Землі користується китайською мовою, найбільша кількість країн говорить іспанською, популярність англійської мови – поза конкуренцією. Однак ентузіасти вивчення есперанто впевнені, що лише ця мова дає змогу найшвидше встановити ділові та особисті контакти.

-          У період українізації  були спроби замінити терміни іншомовного походження. Зокрема, пропонувалося вживати слова «рівник» (екватор). «стіжок» (конус), «витинок» (сектор), «приросток» (префікс), «наросток» (суфікс), «неділка» (атом). Але ці слова, як і багато інших були вилучені в 30-х роках. Учений С.Караванський, наприклад, переконаний, що настав час повернути  до словників «репресовані» українські терміни, і пропонує вживати живе срібло (замість ртуть), руханка (замість зарядка, гімнастичні вправи), прозірка (замість слайд, діапозитив) тощо.  

Види творчих робіт та зразки виконання їх учнями

Переднє слово

           Дитячі роботи чуйні, щирі, відкриті і без фальші. Вони пишуть про речі і поняття буденні, звичні. З їх творів видно, що вони люблять життя, свою Батьківщину, рідну мову, свій родовід, знають і пам’ятають народні обереги, з побожністю ставляться до природи, відчувають її нетлінну красу, дивовижні барви. Тому й не дивно, що краплини роси у них сяють прекрасніше, ніж дорогоцінне каміння, а чарівні казкові ідеї незримо рухають думку вперед, формують свідомість, розвивають фантазію.

           Отже, діти бачать світ по-своєму, відчувають його загадковість, красу, мудрість. Вони роблять перші кроки у «народжуванні» образних слів, які беруть їх у свій «полон». Можливо, для когось це стане першою стежиною, яка виведе у широкий світ літератури.

   1. Творчі п’ятихвилинки:

а) гра «Стиліст» (вибір потрібного слова):

Слова, що (білі-білі, голубі, синьо-білі),

Як … (ромашки, півонії, конвалії) квітки,

Лагідні, як усміх ранку, (ніжні, лагідні, тремтливі),

Ніжносяйні, як зірки (зоряниці, зорі, зірки);

б)вставити слова:

Ніжну, ніжну, як подих … (билини),

Я хотів би вам … (пісню) сплести

Із проміння … (зорі), із ниток павутини,

Яких людським очам … (не знайти);

в) віршування у формі відлунювання (другий рядок скорочений до одного слова, але римований до останнього слова 1 рядка).

На берегах у долині

          (Іній),

А у мене на колінах

          (Тіні),

А в вікні біля вітрини

     (Бригантини);

г) вірш, записаний у деформованій прозі.

Засміється скоро сонце, земля уся скоро зацвіте, та із тобою у парі вже більше я не піду.

(Скоро сонце засміється,

Зацвіте уся земля.

Та у парі із тобою

Не піду вже більше я);

2.     Складання абетки за двома віршованими рядками:

Віхола, віхола

До Мороза їхала,

Снігу, снігу нанесла

І дорогу замела.

          ***

Віхола, віхола

До Мороза їхала.

Теплу шубу зодягнула,

Биті валянки узула.

Ще й наділа білу шалю

З блискітками із кришталю

Й замела усе кругом,

Ніби добрим помелом.

          ***

Іде, іде качечка

На ставок, на ставок

Веде, веде качечка

Ряд діток.

          ***

Іде, іде качечка

На ставок, на ставок.

А за нею виводок

У рядок. У рядок.

          ***

Спускаються легесенько

Санчат очка з гори

І дітворі так весело

Зимової пори.

          ***

Спускаються легесенько

Санчаточка з гори,

Бо зимонька тихесенько

Скликає всіх сюди;

3.     Твори-мініатюри:

Золота осінь. Вона тихо і непомітно вступає у свої права, а коли відчує свою силу, швидко міняє все навкруги. Махне лівою рукою – одягне дерева в різнокольорові шати, махне правою – скільки глянеш оком – золоті килими. Ось тільки про хвойні дерева забула осінь. Так і зеленіють вони серед пишного різнобарв’я. Радісно й трохи сумно мені в ці дні. Радісно, що бачу таку красу, і трохи жаль пригаслої природи.

Дощ

Промайнула весна-веснонька, настало пекуче літо, а дощу все не було. Чекали його люди, чекала спрагла земля. У післяобідню пору я з бабусею та мамою пішла на дачу. Пропололи городину, зібрали огірочки. А сонце пече немилосердно. а це враз очі всіх трьох прикипіли до неба. Сонечко прикрила невеличка хмаринка, яка на очах почала збільшуватися й збільшуватися, поки своїми чорними крилами не закрила увесь небокрай.

Бабуся з полегкістю видохнула: «Бути дощу!» І справді, через пару хвилин із-під чорної ковдри вдарили списи блискавиць. Було лячно і водночас радісно: земля одержала давноочікувану життєдайну вологу. Перші краплини були великі ій холодні, а потім дощ ніби потеплішав і став лити уже суцільним потоком. Ми були на сьомому небі, а спрагла земля пила і не могла напитися живої води.

Пустотливий дощик

Зайнявся ранок. Сонце ледь виглянуло із-за маленької хмаринки і відразу сховалося. Небо посіріло, а потім почали падати великі краплини. Через дві-три хвилини почувся дивний звук: спочатку щось зашелестіло, потім зашуміло, неначе розлючений звір пробирався крізь хащі. Він все наближався і наближався. І враз густий, дрібний, пустотливий дощик почав рясно поливати суху, зморену землю. Він ніби грався з нею: то притихне, то припустить знову.

Награвся дощик із квітами, напоїв трави, дерева і ніжним тонким мереживом розсіявся у повітрі, подарувавши обрію барвисту веселку.

Такий різний дощ

«Іди, іди, дощику…», «Дощику, дощику, припусти…» - слова із відомих дитячих пісеньок, але вони такі близькі мені. Це наше дитинство. А дощ я люблю різний: з тихими теплими зливами й дрібненько-краплистий, «сліпий» сонячний і з вітром, громом і блискавкою, хоч і душа ховається в п’ятки, пустотливий і грізний, веселий і сумний, адже він несе радість життя, силу, пробудження…

4.     Твори на одну букву.

          ***

Світиться і святиться

Серед славних світочів слова

Стус - страх для старої системи,

Стус – символ святості, самоствердження,

Сили слова, спаленого серця.

         ***

Спогад слави святої – Стус.

Сонце, сутінок, смерть.

Скільки сліз?

Стій! Схаменись! Спокутуй!

Сина свого самоствердь!

         ***

Скупа сповідь Стуса: світ страшної системи й самоусвідомлення себе

Солом’яна стріха, сорочечка, свитка, стерня;

симфонії, святість слова Симоненка, Сковороди;

син, спокута.

Сам собі: «Спокутувати?! Сховатися?!»

Стереотипне: «Спробую!» -

Смуток стиснув серце.

Спокій сподівання?

Сумно, страждаю, спіткнувсь? – Стою,

Сповнений сили Духа,

Суд, справа.

Сніги, стіни сирі, самотність, смерть.

                            ***

Слівце спантеличеному суспільству

Сумна сторінка словника.

Слова сягають смутку.

Свідомість стиха сповива

Свою самотність скуту.

Суспільство спантеличене

Сьогодні спочиває.

Суспільні справи сповнені

Спустошенням. Сягає

Сутність суспільства сліпого

Сльозою самого серця.

Своєю самобутністю,

Сховавши сходи смерчу.

Смикає спогад сивий

Стомлене сяйво сонця,

Стелить сумно синій

Спомин століття сонний.

Сиджу, сумую, створюю

Свіжу сторінку століття

Сама своєю совістю

Сплету сузір’я сіті –

Суцільне сплетіння – сповідь

Стосовно сліпого сьогодення:

Солодка сп’яніла совість

Спокушує спадкоємність.

Скличу самотні саджанці,

Свавілля січу сердито,

Скалічене суспільство

Спробую свідомістю створити.

5.     Написання новели за зразком мініатюри-новели В.Стефаника «Серце»

Моє серце

Ніч настала непомітно. За вікном повільно випливав золотавий місяць. Повний, але чомусь сумний. Тепле ліжко зігрівало моє тіло, а погляд роздивлявся за вікном все освітлене срібним сяйвом небесної монети. Думки повертали мені сьогоднішній день і теплі спогади про найдорожче.

-         Мій батько Віктор – майстер на всі руки.

Чомусь сумний і втомлений повернувся з роботи.

-         Сестра Валерія – щасливий подарунок долі, сповнений сюрпризами.

-         Бабуся – мудрість поколінь, чиє життєве сонце котиться до заходу.

-         Тітка Тетяна. Слово «сестра» привив до неї час, що довелося їй зі мною провести.

-         Подруга Юліана – щирий порадник, оптиміст, яскравий вогник моєї душі.

-         Анна Ахматова – мій сердечний біль, спомини, почуття…

-         Досить сліз. Я засинаю.

Моє серце

Тиша у класі. Думки снують навколо, кожен замислився, можливо, вперше у своєму житті!

І я теж звертаюсь у цю хвилину до тебе, моє незрадливе серце. Що ж є сенсом мого буття? Чи я, як той промінець, що загубився у великому світі? Ні, серце моє, не плач, не журися, я не одна …

Моя мама Надійка, як усі звикли її називати, - надія й опора сім’ї, перекидний місточок між батьком і нами, дітьми. Вона буде завжди освітлювати мій життєвий шлях.

Мій батько – для мене загадка, яку я, можливо, колись розгадаю.

Андрійко, мій старший брат, - путівник, за яким я слідую сліпо.

Подруга Наталка – світло у моєму віконці.

Бабуся Марія – радість дитячих літ.

Дідусь Василь – моя опора.

Григорій Степанович – мій перший учитель, азбучна істина і гроза для бешкетників.

Леся Українка – велике жіноче серце для мене.

Іван Франко відкрив мені великий світ великого кохання.

Калина під вікном – моя прекрасна мрія.

Серце не плач. Я не одна. Я обов’я.зково буду щаслива. Мій шлях – широка дорога. І поряд – мої помічники.

6.     Створення казок

Казка про сонячну квітку

Жило-було сонечко. Вранці воно виходило із-за хмари і лагідно будило все навколо. Разом із ним прокидалося блакитне небо, вбирало в себе тепло сонячного проміння і віддавало його всьому живому на Землі.

Якось вранці розбудив сонячний промінчик злого чаклуна. Розлютився той на сонце, зашипів, подув холодом. Та сонечко на те тільки посміхнулося і ще сильніше стало припікати. Побачила це жовтава квіточка з великими пелюстками і залилася дзвінким сміхом. Злий чарівник ще дужче розгнівався і прокричав до квітки:

-         Коли ж ти насміялася над моєю силою і порадувалася пекучому сонцю, то будеш завжди мерзнути, ти ніколи не нагрієшся

З тих пір росте на полях сонячна квітка – жовтий сонях. Всі йому раді, бо він схожий на сонечко. Але соняху завжди холодно і він постійно повертає свою голівку до сонечка. А блакитне небо огортає  квітку сонячними промінцями, намагаючись її зігріти їхнім теплом.

Нерозлийвода

В одного господаря жив пес. Він охороняв двір, будинок, стежив, щоб лисиці не крали курей, гусей, качок. А за це хазяїн його смачненько годував, ніколи не кричав, не бив, а, навпаки, частенько ще й погладжував. Та скоро Гранту, так звали пса, тихе життя набридло, він наче з ланцюга зірвався: бігає, стрибає, там дивись курочку придавив, а там гусочку задавив. Господар все покрикував:

-         Гранте, перестань! Гранте, анахтемова  ти душа, приб’ю!

А йому все байдуже. Розсердився чоловік та й прогнав його з двору. Побіг пес до лісу. Сонечко яскраво світить, пташки весело співають, так любо, мило навкруги. Ніхто не кричить, ніхто не лає. Та проходить день, другий – і засумував Грант. Хоче додому – так ніхто не гукає. А тут де не взявся кіт. Побачив собаку – і навтьоки. Пес за ним, просить, благає зупинитись:

-         Котику, стій, я тебе не буду чіпати!

-         Ага, ти тільки обіцяєш! – захекано відповідає той.

Та врешті-решт кіт зупинився. Посідали рядком, ледве переводячи дух. А далі слово за слово та й вияснили, що кота за непослух теж вигнали з двору. Сумно стало обом, та нічого не вдієш: треба якось жити далі. А потім придумали: необхідно когось третього знайти, щоб веселіше було. А тут і нагода трапилась. Побачили в лісі зайченя. Воно хотіло втекти, та не змогло: ніжка перебита. Заплакало гірко:

-         Пропав я, пропав навіки!

-         Ти чого плачеш? – запитав кіт Васько.

-         Та як мені не плакати, коли прийшов мій кінець.

-         Не плач, ми тобі не завдамо шкоди, ми тобі допоможемо, - сказав Грант.

-         Давайте всі разом дружити, - запропонував кіт.

-         Давайте, давайте! – в один голос відповіли пес і заєць.

Збудували вони собі хатинку. Зайчик в хаті прибирає, їсти готує, а собака з котом на полювання ходять, будиночок охороняють. Так і живуть.

От і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

7.     Написання усмішок.

Як я з’явилася на світ

Народилася я взимку, 7 лютого, у кагаті капусти під синім небом і ясним сонцем. Власне, знайшов мене татко, а матуся прибігла пізніше на його збентежено-радісний крик. Вхопила мене на руки, як річ, і почала плакати, причитати, розглядати й виціловувати оце новоявлене «чудо з капусти», як охрестили мене дорослі. Довгенько щось вона возилася зі мною, а потім поклала у ліжечко й сказала: «Спи, скверна!», - й пішла доїти Оришку.

Моє коріння

Коли мені було років зо три, то я, як і всі вірила всьому, що мені говорили.

Наприклад, мій брат стверджував, що земля кругла. Я вірила, що можна дійти на край світу і впасти в прірву; а двоюрідна сестра розповідала, що в школі за кожну хорошу оцінку дають велику цукерку, тому я лише жила мріями про школу. Так, звісно, я була допитливим малям. І єдиним питанням, що мене цікавило, було: «Як народжуються діти?» Тато відповідав, що з часом дізнаюся; а мама – звичайна версія, - що дітей знаходять то в капусті, то в буряках, то ще деінде.

Згодом мені стало цікаво, де ж знайшли мене, і я, звичайно, запитала маму. Вона сказала, що мене знайшли, коли садовили картоплю. Я більше полюбляю капусту, але ж … Наступного дня говорю мамі:

-         Мабуть того року була велика засуха весною?

-         Чому? – запитала мама.

-         Ну як … Якщо садовили картоплю 1 червня?

8.     Написання продовження  творів.

Нові пригоди Хлопчика-Фігурки

Після того, як таємницю розкрили, Ха-еФ став дуже відомим, що навіть на його честь провели конкурс-змагання на кращий твір під назвою «Ха-еФ». Сам же Хлопчик-Фігурка сидів у Ганнусиній кімнаті й писав.

Мій четвертий життєпис

      Як ви вже знаєте, я жив на планеті Хвігурія, знаєте і те, як я тут опинився. Я гордий з того, що на мою честь влаштовано конкурс, що в мене просять автограф, у цьому ж немає нічого дивного, я ж - знаменитість. Тому я подумав: «Було б добре, якби про мене знали всі люди на планеті». І вирішив стати письменником, тим паче, писати треба небагато, адже у мене вже три життєписи готові, залишилося написати лише четвертий. Тут до кімнати зайшла Ганнуся.

-         Ха-еФ, що ти там пишеш? – запитала вона.

-         Свій четвертий життєпис! – відповів з гордістю хлопчик.

-         Ану ж зачитай, що там у тебе вийшло?! – попросила дівчинка.

Ха-еФ взявся читати, та не просто читати, а поважно, гордовито вимовляти кожне слово, він читав і ніби пророкував своє майбутнє, бачив себе першою величиною, знаменитістю: «Так, я не просто хлопчик-фігурка, я – знаменитість, твори мої відомі уже багатьом. Хто хоче добитися успіхів у житті, звертайтесь до мене. Я обізнаний, ерудований, маю багатий життєвий досвід, але послуги мої небезкорисливі…»

Чим далі він читав, тим смутнішою ставала Ганнуся, а Хлопчик-Фігурка цього не помічав. Дівчинці було боляче від однієї думки:

-         Де ж подівся той добрий хлопчик, який був радий допомогти кожному, хто потребував допомоги?

Ганнуся тихенько встала й вийшла. Ха-еФ, навіть, і не помітив.

Згодом дівчинка поїхала на канікули до своєї бабусі, а Хлопчик_Фігурка перейшов жити до одного журналіста, став йому допомагати зробив його знаменитістю, а сам залишився тінню, вигадкою дитячої уяви.

Четвертий життєпис Ха-еФа

Останнім часом я жив у комірці пам’яті комп’ютера і працював на одну відому компанію. Я створював нові ігри для дітей, вони були дуже популярними. Та одного разу їм не сподобалась моя гра під назвою «Космічні пригоди хлопчика Ха-еФа». Вони розлютилися, особливо Ганнуся з Богданчиком. Хтось із них натиснув кнопку – і я опинився на своїй планеті. Спочатку я був пригнічений, мені так хотілося повернутися у той незвичайний світ, жити людським життям, але потім я зрозумів, що рідної домівки, рідних людей ніхто і ніколи не замінить.

Нові пригоди

Коли таємницю було розкрито, то ніхто не повірив у те, що це написав Хлопчик-Фігурка. На якусь мить здалося, що вчителька повірила в існування таємничого хлопчика і запитала:

-         А де ж він живе?

У класі стало тихо. І тут із Богданкового портфеля вистрибнув Ха-еФ.

-         Я живу на планеті Хвігурія, - гордо сказав маленький хлопчик.

-         А чому ти тут? – продовжувала запитувати вчителька.

-         Наша планета занадто маленька для всіх хвігурян, тому наш цар Хвігурій Десятий зібрав раду й повідомив, що ця планета замала для всіх, і ми подалися в космічні мандри.

-         Зрозуміло , - тихо промовила Марія Іванівна.

-         Хочу сказати, - продовжував хлопчик, - у Космосі ми помітили дуже гарну планету. Хвігуряни хотіли б там оселитися, та не вистачило пального, тому ми тут, на Землі. У вас класно! Та ми хочемо жити своїм життям.

-         Ми з радістю вам допоможемо! – в один голос закричали діти.

Ганнуся швиденько зателефонувала татові. Він привіз пальне, залили його в незвичайної форми літальний апарат, а потім прибульці попрощалися із гостинними землянами і полетіли освоювати нову планету. Та зв’язок із Ганнусею не обірвався. Ха-еФ інколи прилітає до дівчинки і її друзів, розповідає про нові пригоди, а натомість просить Ганнусю побільше малювати чудернацьких фігур.

Хлопчик-Фігурка. Який завжди задоволений собою

Ха-еФ продовжував писати свої незвичні, загадкові життєписи. Але масштаби школи його вже не задовольняли. Йому хотілося ширших обріїв. Тому одного дня він попросив учительку допомогти йому надрукувати свої твори у районній газеті, згодом – в обласному часописі, а далі, як у казці «Про рибака і рибку», - залишився ні з чим. Дорослі не хотіли жити дитячими фантазіями, тому хлопчик-фігурка залишився тільки на обкладинці свого першого життєпису. Так закінчилася його славнозвісна історія.

9.     Твори-роздуми

Моя Батьківщина

Ніколи не думав, що так важко і водночас легко можна сказати про те, що таїть для мене слово «Батьківщина».

Це моя родина: мама, тато, братики, сестричка; це тепло рідної хати, поросла споришем стежка, яка колись поведе мене від батьківського порогу у такий звабливий невідомий до цього світ.

Це рідна Петрівщина, широкі степи колишнього Дикого поля, а нині – сучасна Кіровоградщина, а ще моя держава Україна з її щиросердним народом, з її звичаями й традиціями.

Моя Батьківщина – це спогади про минуле і віра в майбутнє, це сині волошки на фоні жовтої ниви, це відчинене вікно у широкий світ…

Улюблена книга моєї сім’ї

Сьогодні, навіть у час комп’ютеризації, ні для кого не є секретом, що книга залишається  найголовнішим джерелом знань. Недарма говорять: «Хто багато читає, той багато знає». Коли я щось не розумію, працюючи вдома з підручником, мама, хитрувато примружуючи очі, запитує: «А ти добре поспілкувалася з книжкою?»

У нашій сім’ї цінують книгу і люблять читати всі.

Члени моєї родини мають різні літературні уподобання. Мама захоплюється романами та поезіями, тато читає книги, пов’язані з історією, братик полюбляє пригодницьку літературу та дуже любить перечитувати енциклопедії. А я люблю читати книги з гострим сюжетом. Читаючи такі книги, я іноді не можу відірватися, скоріше кортить дізнатися, що буде далі.

Особливо я люблю дощові та зимові вихідні дні. Саме в такі дні мама започаткувала добру сімейну традицію – разом читати улюблені книги. Найулюбленішою книгою нашої сім’ї є книга Броніслава Борисовича Баландіна «3000 каверзных вопросов и ответов». Ця книга містить дуже багато логічних запитань та відповідей, які розташовані за певними темами. Зазвичай мама ставить запитання, а ми намагаємося дати відповідь. Потім навпаки – відповідає мама.

Із цієї книги ми багато вже дізналися нового і цікавого про країни й народи, що їх населяють, про давні цивілізації, про міфи та легенди, про релігію, світ природи та науки, про мистецтво, відомих людей.

У цих змаганнях у нас завжди перемагає мама, адже вона у мене вчитель! Але ми не ображаємося, а навпаки, хочемо більше всього дізнатися, щоб теж стати такими розумними.

На мою думку, улюблена книга моєї сім’ї допомагає більше дізнатися нового, бути дружнішими у родині й навчає поважати книгу – неоціненне джерело знань. Якщо у вас іще немає улюбленої сімейної книги, поспішіть її обрати – і ваша сім’я буде такою ерудованою, дружною і щасливою, як моя!

10.   Твори-розповіді

Обереги нашої оселі

      З давніх-давен у кожній оселі дотримувалися певних традицій. Однією із таких було обов’язкове зберігання в ній народних оберегів. Усім відомі такі обереги, як калина, вишитий рушник, часник. Вони охороняють хату від грому й бурі, від злого ока й хвороби тощо.

      Є вони і в нашій оселі. У квітнику моєї мами пишається мальва. Вона відганяє злу силу. А ось чорнобривці - обереги від несподіваної хвороби. У хаті на шафі ви побачите у вазі гілочки очерету, які оберігають наш дитячий сон. Ці гілочки мама зрізає надвечір напередодні свята Івана Купала. У ванній кімнаті стоїть верба – символ здоров’я та благополуччя. Ламаємо та заносимо її до хати тоді, коли на гілочках «котики» побіліють. Дуже важливим оберегом нашої оселі є типчак береговий. Це трав’яниста рослина, схожа на ковилу, але росте вона біля ставка. Цілющих властивостей набуває, коли починає цвісти терен. У народі цю траву називають ранником, вона загоює рани та знімає набряки, особливо, якщо вони виникли  через людське наврочення. Мама говорить, що її прабабуся  розповідала їй про те, що майже  всі рослини, які ростуть біля ставу, мають чудодійну силу: лікують від багатьох недуг  і відганяють від оселі нечисту силу. Тому пучечок ставкових трав у нас завжди висить над одвірком при вході в кімнату – знищує негативну енергію, яку може принести у хату заздрісна людина.

     Отже, маючи обереги, людина охороняє оселю від усього небажаного і водночас свято зберігає традиції свого народу.

Бабусині повчання

   Як добре, що у мене є бабуся Надя. Я можу до неї пригорнутися, відчути її тепло, почути її розраду, мудре слово, вловити її теплу посмішку на своєму обличчі або тихо, з душею заспівати. А скільки вона знає! Ось і сьогодні між нами спокійно тече розмова. Я хочу знати про обереги. І бабуся, як колишній учитель народознавства, повідала мені, що найсильнішим оберегом є натільний хрестик, якого чіпляють малюкові на шию під час його хрещення. Він охороняє людину від злих сил. Від злих сил та недобрих очей є вогонь свічки та свячена вода.

  З давніх-давен домашніми оберегами були вишиті рушники, то ж без них  не обходилося жодне сімейне свято, а ще – вишиті сорочки, які клали матері своїм синам у далеку й небезпечну дорогу.

  Є  ще й рослинні обереги. Так,  зубок часнику носили для захисту від злих людей, з цією метою використовували полин, яким притрушували долівку в хаті. Його клали також в пазуху під час Русального Великодня, бо вірили, що русалки, які нібито в ці дні виходять з води, побояться запаху полину і не підійдуть до людини, і не зашкодять їй.

  Довго ще точилася розмова про національні й народні обереги, про дотримання звичаїв і традицій, про глибинну скарбницю народної мудрості і про таких людей, як моя бабуся, що несуть увіковічене слово молодому поколінню.

Народні обереги: осика

    Біля мого двору росте осика ( її посадили попередні господарі). Я зацікавилася: чуму саме вона? І як приємно була здивована, коли з різних джерел дізналася, що вона за народним віруванням є оберегом.

      Слов’яни споконвіку поважали осику і використовували її в господарській діяльності, для будівлі церков. А в Олександрійському районі нашої  Кіровоградської області її вважають корисним деревом, яке оберігає будівлі від усякого лиха. Нею прикрашають хати на Зеленому тижні, виготовляють кілочки й забивають в чотирьох кутках кімнати, щоб захищали від хвороб і нещастя.  В інших регіонах її листя, зірване до схід сонця на Івана Купала, носили при собі як оберіг від «недоброго ока». Для охорони хат робили осикові  пороги, підкурювали домашню худобу та птицю, боронилися від «злих духів».

     Ось з такою метою, мабуть, і посадили її колишні господарі, а ми тепер будемо її доглядати.

11.  Реферати, повідомлення, конкурсні роботи, презентації, поетичні збірки.